Зимово-весняний наступ влади на кінопрокатників і телебачення

    Дискусії навколо дублювання фільмів українською мовою точаться вже тривалий час.

Конфлікт розгорівся після того, як у січні поточного року Міністерство культури України, посилаючись на рішення Конституційного суду, заборонило видавати державні ліцензії на прокат фільмів, що не мають українського перекладу. При цьому перекладатися фільми мають з мови оригіналу. 

Нагадаємо, що 60 народних депутатів звернулися до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 14 Закону України "Про кінематографію", в якому вони зазначили, що відповідна норма закону, що визначає порядок розповсюдження іноземних фільмів на території України, тлумачиться та застосовується неоднозначно. Зазначимо, що згідно зі статтею 14 Закону "Про кінематографію" "Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин". 

24 грудня 2007 року КС прийняв рішення, відповідно до якого всі іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні обов’язково мають бути дубльовані, озвучені або субтитровані державною мовою. В інакшому випадку такі фільми розповсюдженню та демонстрації в Україні не підлягають. При цьому центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії не має права видавати ані юридичним, ані фізичним особам - суб’єктам кінематографії державної ліцензії.

Своєю чергою Президент України В.Ющенко зобов’язав уряд забезпечити безумовне виконання рішення КС. Рішенню Мінкультури, що викликало протест вітчизняних кінопрокатників, передували переговори, які, втім, не принесли результатів, і останні на знак незгоди вдалися до одноденного страйку.

На думку директора компанії "Мультиплекс Холдинг" А.Пугача, крім політичної складової, у розпорядженні міністерства міститься ще й економічна. За його словами, "не виключено, що взятий курс на свідоме банкрутство частини компаній на ринку і заміщення їх іншими, проукраїнськими, у розумінні влади". Він переконаний, що "бізнес крутить політикою, а політики – бізнесом". 

Натомість суддя КС П.Стецюк, який був доповідачем у справі про розповсюдження іноземних фільмів в Україні, наголосив, що рішення КС повністю відповідає Конституції України та чинному українському законодавству, і воно привернуло увагу громадськості до проблеми хронічного невиконання більшістю учасників українського кіноринку національного законодавства у сфері кінематографії.

При цьому суддя не згоден з думкою, що рішення КС має політичне підґрунтя. За його словами, у ЗМІ відбувається "спроба створення ілюзії штучного протистояння в цій справі з одного боку українських громадян з їхнім правом на використання в кінематографії державної мови, а з другого – українських громадян, котрі відносять себе до національних меншин". 

З вимогами Мінкультури повністю погодилася поки що лише одна дистриб’юторська компанія B&H Film Distribution, яка, за словами А.Пугача, є польською, до того ж є власником студії дубляжу повного циклу, що будується. На думку її директора Б.Батруха, дублювання кінострічок виключно українською мовою суттєво не вплинуло на кількість відвідувань кінотеатрів на Сході та Півдні України.

Згідно з даними опитування, проведеними компанією First Movies International в грудні 2007 року, лише 11% українських громадян висловилися проти фільмів, дубльованих українською мовою, 19% респондентів виступають за необхідність збільшення кількості дубльованих фільмів, а 24% громадян підтримують цю ідею. Рішення КС викликало реакцію і з боку російського департаменту інформації і друку МЗС, який 9 січня 2008 р. виступив з критикою даного рішення. Заходи, що вживаються в галузі кінематографії, підкреслюється в коментарі, "не відповідають п. 4 статті 11 Європейській хартії регіональних мов чи мов меншин, котра передбачає заохочення владою розповсюдження кінопродукції мовами меншин".

Таку критику заступник глави Секретаріату Президента Ю.Богуцький розцінив як вияв лобістського зацікавлення. За його словами, закон "Про кінематографію" був ухвалений майже десять років тому, і його положення не скасовувалися й не припинялися. Пан Богуцький наголосив, що "причина не в тому, що КС чітко визначив, як застосовувати цю статтю (ст. 14 закону "Про кінематографію" – Авт.), тут могли спрацювати суто лобістські інтереси". А народні депутати Г.Герман та М.Сирота виступили з заявами про те, що питання дубляжу фільмів державною мовою – суто внутрішня справа кожної суверенної країни.  

Після гострої дискусії навколо дублювання кінофільмів влада взялася за телебачення, оприлюднивши наказ голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення В.Шевченка щодо проведення моніторингів мовлення низки вітчизняних телеканалів – "Інтер", "1+1", "НТН", "Україна", "Новий канал" та ін.

Нагадаємо, що 21 липня 2006 року було підписано Меморандум про співпрацю та принципи взаємодії між Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення та телерадіокомпаніями України, який містить положення про етапи переходу ведення мовлення державною мовою з титрування на дублювання, відповідно до яких 75% ефірного часу повинні вестися державною мовою.  

Претензії, висунуті Нацрадою до вітчизняних телеканалів, полягають в тому, що ефір зазначених телестудій не достатньо український. За словами В.Шевченка, проблема така ж, як і з кінофільмами: стрічки з українськими субтитрами не є перекладеними українською мовою, необхідне їх повноцінне дублювання. На думку пана Шевченка, "від субтитрування взагалі слід було б відмовитися", оскільки "це не кращий спосіб передачі фільму".

Крім того, керівник Нацради пропонує довести квоту мовлення українською мовою до 99%. Офіційного попередження каналам поки що не робитимуть, сподіваючись, що вони самі підвищать цей відсоток. Разом з наступом на кінопрокатників та телекомпанії Нацрада взялася й за кабельні мережі. 27 лютого 2008 р. було поширено заяву щодо внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції програм та передач.

Відповідно до рішення Нацради, з 1 березня вона не прийматиме документів на ліцензування кабельних провайдерів програмної послуги, які суперечитимуть вимогам Закону України "Про телебачення і радіомовлення" і цього Положення.

Крім того, Національна рада наголошує, що, відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", суб’єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію й отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, зобов’язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України, а отже, отримати ліцензію на кабельне мовлення, як це передбачено частиною 3 цієї статті. 

 Якщо перекласти суху бюрократичну мову на зрозумілу громадянам, то це означає, що кабельні провайдери, які транслюють іноземні телеканали без перекладу на державну мову та без вилучення іноземної реклами, не отримають ліцензії.

До "чорного списку" потрапили такі відомі канали, як Animal Planet, CNN, Discovery Channel, НТВ, РТР, "Перший канал", "Культура", ТНТ та ін.

За словами заступника голови Нацради І.Куруса, "нам набридло прохати кабельників", оскільки "є закон, треба його дотримуватися, і крапка". З позицією Національної ради з питань телебачення не згодні вітчизняні кабельники, оскільки вбачають в діях Нацради спробу вчинення тиску на провайдерів.

Президент асоціації "Укртелемережа" В.Оніпченко в інтерв’ю газеті "Сегодня" наголошує, що "за законом, ліцензія видається один раз, але щорічно кабельники мають погоджувати з Нацрадою зміни". За його словами, "Нацрада цим користується і вже зараз відмовляється узгоджувати ці зміни і вимагає відключити ті чи інші канали, погрожуючи відкликанням ліцензії".

Дії Нацради пан Оніпченко вважає протиправними, оскільки "за законом, Нацрада просто повідомляється про зміни і не має права нічого вимагати від кабельників".

Він також переконаний, що у випадку, якщо кабельники наполягатимуть на своєму, "то наслідки очевидні – найбільші телемережі припинять трансляцію всіх іноземних каналів, а сам кабельний бізнес просто помре, адже забезпечити український дубляж неможливо часто навіть технічно – як перекласти програми, що йдуть у прямому ефірі НТВ чи СNN?".

Вихід з цієї ситуації чиновники з Нацради вбачають у створенні в Україні компаній "НТВ-Україна" або "Discovery-Україна".

В такому випадку "вони зможуть транслюватися по кабельному телебаченню, якщо отримають ліцензію, виріжуть рекламу і продублюються українською", - вважає І.Курус. 

З проблеми, яка порушується в даній статті, висловився вітчизняний політолог М.Погребинський. Він вважає, що має місце певна колізія щодо законодавчого забезпечення українського дубляжу, яку повинен вирішити Конституційний суд.

З одного боку, є закон, що визначає квоти дублювання українською мовою, з іншого – норма Конституції, що гарантує вільний розвиток російської та інших мов на території України. Він переконаний, що "національний інтерес полягає не в тому, щоб захищати тільки державну українську мову, а в об’єднанні людей навколо певних загальних цінностей, принципів, створенні політичної нації". Загалом підтримуючи переклад іноземних фільмів на державну мову шляхом професійного та якісного дубляжу, водночас М.Погребинський не схвалює перекладу та титрування російських фільмів, оскільки вона є зрозумілою для українців. 

Щодо професіоналізму перекладу на українську мову, то більшість громадян одностайні в цьому. Пересічний глядач бажає дивитися фільми з якісним перекладом.

До "Европи" з її "еврами", "кіна" та "депа" ми вже якось звикли. Але немає переконання в тому, що у погоні за збільшенням відсотків україномовних передач, в ефірі не лунатимуть безглузді новації на кшталт "Азівського моря" або "хмароскрябів". А ще хотілося б чути голоси Панкратова-Чорного, Янковського, Табакова, а не якого-небудь випускника українського театрального вишу.