Версiя для друкуУ промисловому вузлі індустріального Калуша останніми роками змінилося майже все. На місці старих підприємств постали нові, зорієнтовані на випуск збірного залізобетону за новітньою технологією, керамічних плиток і т. ін. І тільки одне з виробництв уже 40 років не перестає виготовляти дуже потрібну для будівельної індустрії продукцію — вантажопіднімальну техніку — п’яти-, 12,5- і 16-тонні козлові крани, які нині працюють в усіх регіонах України, а також в Угорщині, Росії, Білорусі, Ірані. Мова — про ВАТ “Калуський завод будівельних машин” — єдине тут як відкрите (а не закрите, як майже всюди) акціонерне товариство.
Щороку калуські машинобудівники нарощують випуск продукції на 30-35 відсотків. До її переліку входять не тільки козлові крани... Разом з інститутом “Гіпроцивільпромбуд” тут вперше в Україні впроваджено у виробництво модульну опалубку, що має широке застосування при монолітному каркасному будівництві. А 30 відсотків випуску товарної продукції заводу становить виготовлення металоконструкцій сонячних батарей на замовлення німецької фірми.
Про останній із названих видів продукції голова правління ВАТ Мирон Макар розповідає з піднесенням. Виявляється, німці на металоконструкціях, виготовлених у Калуші, монтують сонячні батареї не тільки у себе. Про це Мирон Степанович разом із заступником Анатолієм Хмарником дізналися, відвідавши (на запрошення німців) виставку “Сонячна енергія”. Керівник фірми повідомив: одну з конструкцій калуського заводу недавно змонтували німці в... Південній Кореї. Було дуже приємно це почути...
Як німці вийшли на калушан? По інтернету. Запропонували співробітництво, але спершу попросили виготовити одну металоконструкцію. Коли та була готова, німці приїхали на завод. Вистачило кілька коротких “рут, рут” (“добре, добре”), аби підприємство почало серійний випуск. Тепер виготовляють їх для відправки в Німеччину по 15 одиниць на місяць.
— Знаєте, коли ми відчули, що економіка України дістала друге дихання? — майже риторично запитує Мирон Степанович. І відповідає: — Коли країні стали потрібні крани! Лишень за останні кілька років ми поставили український гірничо-металургійній компанії 16 козлових кранів. А замовлення продовжують надходити...
— І не тільки, — продовжив голова правління, — з вітчизняних фірм. Практично кожного місяця калуські машинобудівники відправляють по два козлові крани в Росію — у Москву і Санкт-Петербург. А два крани для заводу, де трудиться 230 працівників, багато важить. У плані зарплатні — теж. Бо: більше зробили — більше заробили. Не кожне калуське підприємство може похвалитися середньомісячною зарплатою працівника у дві тисячі гривень. Будмашівці досягнули цього показника. Бо не нехтують випуском іншої продукції. Металевих дверей, наприклад, для квартир і під’їздів висотних будинків. Недавно, аби цим виробам надати належного вигляду, обладнали дільницю порошкового фарбування. Добротно стали виглядати двері... Результат? Замовлення від калуської мерії на виготовлення 200 таких дверей. З кодовими замками, звичайно, з вічками. Половину із замовленого жеки міста вже забрали.
На заводі продовжують виготовляти складні металоконструкції, будівельні риштування, металоформи, які використовують будівельні організації Києва, Запоріжжя, Харкова, Одеси, Івано-Франківська.
— Чим ви “берете потенційного споживача? — запитуємо у голови правління.
— Поміркованою ціною, якістю виробу і, звичайно, дотриманням термінів виготовлення замовлення, — відповідає він.
А ще Мирон Степанович гарно сказав про колектив заводу. Його “кістяк” — люди, які віддали праці на підприємстві 15—30 років. Контрольний пакет акцій підприємства — у їхніх руках. Були спроби викупити його, але не вийшло. Отак і залишилось у великому промвузлі немалого індустріального міста, як острівець, одне підприємство з абревіатурою “ВАТ”.
Чи отримують акціонери заводу дивіденди? На це голова правління дає ствердну відповідь. Щоправда, не аж так багато... Бо немало коштів (це вирішується на зборах акціонерів) виділяють на розвиток виробництва. Останнє вагоме придбання заводу — машина для плазменного різання металу, вартістю 85 тисяч євро...
Петро ШЕВЧУК
Газета "Галичина"
