ПО СВЯТИХ МІСЦЯХ ЄВРОПИ

 З ласки Божої група прочан з Івано-Франківська (63 особи) мала чудову нагоду у червні побувати у найбільших християнських святинях Європи.

Взору паломників відкрились старовинна Прага та її визначні пам’ятки: Катедральні Собори св. Климентія та св. Віта, Карлів Міст, статуї святих.

Сонне обличчя Парижу ми зустріли у неділю, 15 червня, на свято Зіслання Святого Духа. Богослужіння в в греко-католицькому храмі, очолюване Владикою Михаїлом Гринчишиним, відвідини Собору Паризької Богоматері, Тріумафальної Арки, площи Згоди, Ейфелевої вежі залишили незабутні спогади у душах паломників.

Прочани з України не є настільки матеріально забезпеченими, щоб їздити часто, тому наші духівники і організатори прощі о. Віталій Дем’янець та о. Іван Сас намагались показати нам якнайбільше за час однієї подорожі. Велику частину поїздки ми проводили в автобусі.

Спільні ранкові молитви під керівництвом о. Івана, духовні пісні під орудою п. Марти Паньків готували нас до зустрічі із всесвітньо відомим прочанським центром у м. Люрд, що знаходиться на південному заході Франції. Цього року це містечко та усі паломники світу, котрі прибули і ще прибудуть сюди, відзначають 150-річчя з часу об’явлень Богородиці юній Бернадетті Субіру.

 Ми, діти української землі, під час молитовних походів із Процесією гордо несли свої національні символи: синьо-жовтий стяг, табличку з надписом „Ukraine”, а щовечора упродовж п’яти днів разом із кількома тисячами християн молились вервицю.

 Кожен одягнув вишиванку, вишиту дбайливими руками наших матерів та бабусь, на шию пов’язав синьо-жовту хустину. Своїми національними атрибутами ми дуже виділялись із десятитисячної маси християн, яка крокувала площею перед Базилікою Непорочного Зачаття.

Божа Мати Свята,

Найдобріша з усіх,

Попроси Ти Христа,

 Щоб простив мені гріх.

(„Божа Мати” сл. о. Н. Прийми)

Підносили українці свої молитви до Богородиці в печері Массабієль, за допомогою волонтерів заходили в купелі, щоб зцілити тіло і душу, пили святу люрдівську воду, молились у греко-католицькому храмі Успіння Пресвятої Богородиці, спілкувались із українцями-заробітчанами, зі священиками та монахинями з діаспори.

Нас тепло і по-домашньому прийняли о. Петро Гай та с. Стефанія ССНДМ в українському храмі. Ми запалили півтораметрову свічку, прохаючи в Богородиці Її материнського заступництва, пройшлися Хресною Дорогою, на якій є 115 фігур-персонажів, величиною в людський зріст.

Вразили українців відвідини оселі Бернадетти, розповіді про її праведне життя, непорочну смерть, нетлінність останків і визнання святою. Якщо головою Португалії є м. Ліссабон, то серцем – м. Фатіма.

Саме в цій країні проживає 98% католиків, є велика повага до священиків, заборонена проституція, закони приймає уряд, а утверджує Церква. З ласки Божої упродовж чотирьох днів наша українська делегація перебувала у Фатімі. Ми побували в домі, де народились і жили Якинта, Франціско та Лусія – візіонери, яким 91 рік тому з’явилась Богородиця.

Дуже бідний побут, скромне помешкання цих дітей, проте глибока віра і велике бажання наслідувати Богородицю, виконувати Її доручення запалили нас любов’ю до цього святого місця. Понад 800 метрів ми йшли на колінах до каплиці, в якій щодня відбуваються Богослужіння на різних мовах.

Для когось цей шлях був легким, а для когось він був закривавлений розбитими колінами. Кожен крок давався неймовірно важко, серце та пульс бились пришвидшено, рани пекли. Якби не молитви на вервиці, духовні пісні, моральна допомога окремих прочан, то деякі паломники не подолали б таку довгу відстань. Варто сказати, що в нашій групі були люди різного віку та професій, соціального стану, проте почувались усі, мов одна велика дружня родина.

Такий мікроклімат усім створювали і наші священики, і шестеро малолітніх дітей, і члени Апостольства Доброї Смерті, і християни-водії. Ми молились на гробах дітей-візіонерів, побували на місці об’явлень Ангела. Мешкали в Домі Миру, в якому є Греко-католицька церква. Щодня о. Євген Колосок спільно з о. Віталієм та о. Іваном служив для нас Святу Літургію та сповідав.

А ще доля так розпорядилась, що саме у Фатімі ми зустрілись із Президентом України Віктором Ющенком. Він також прибув на це святе місце, щоб шукати допомоги у Богородиці, щоб просити Її заступництва для всієї України. Адже нам усім так потрібен Господь Бог і у парламенті, і у Кабінеті Міністрів, і в уряді Президента. Главу держави супроводжував Владика Діонізій Ляхович.

Короткотривала зустріч проходила в атмосфері теплих обіймів, щирої розмови. Івано-Франківці просили Президента допомогти Католицькій школі св. Василія Великого повернути приміщення по вул. Шевченка, яке належало Церкві до 1946 року.

 Віктор Андрійович при шістьдесяти свідках зателефонував до Міністра Оборони Віктора Єханурова, пояснив ситуацію і просив вирішити це питання.
Спільні світлини на пам’ять, автографи, духовні пісні з участю Президента, його дружини та багатьох журналістів привернули увагу і багатьох прочан.

Окремі іноземці, побачивши нашу велику групу у вишиваних сорочках, із національним стягом, підходили і просили подарувати їм синьо-жовті хустини

День підходив до вечора… Українські прочани знову сідали в комфортабельний (із кондиціонерами й телевізорами) автобус „Неоплан”, щоб вирушити до наступного міста і країни

. Ранкова Барселона здивувала нас трьохсотлітнім храмом Sagrada Familia (Святого сімейства). Цей іспанський храм будується уже триста років виключно на кошти прочан. Красиве місто Середземномор’я постійно оновлюється, а паломників приваблює також чистим пляжем та теплим морем.

 Майже через день ми святкували дні народження когось із прочан, співали їм „Многая літа”, вітали. Художник Михайло Юсип’юк у кожному місті малював аквареллю картини, які зображають святі місця. А дві ікони із зображенням Погінської Божої Матері, намальовані ним вдома, були подаровані греко-католицьким священикам у Люрді та Фатімі. „Всі дороги ведуть до Риму” – ця старовинна приказка ілюструє значення і велич вічного міста.

Саме тут відвідуємо Венеціанську площу, Собор св. Павла, церкву Санта Марія Маджоре, Колізей. Цілуємо Святі двері Собору св. Петра, які відчиняються раз на 25 років. Ввійшовши у святиню, відчуваємо, що знаходимося у найбільшій християнській церкві світу, яка вражає реліквіями.

Біля „Пієти” Мікельанджело, бронзової статуї Апостола Петра, над священними гротами з багато численними домовинами Римських Пап, біля мощей українського святого Йосафата щиро молились українські прочани, сподіваючись, що Господь і Богородиця вислухають їхні молитви.

Дуже неохоче українці покидали ті святі місця. Адже наші ноги ступали по тій землі, де об’явилась Мати Божа, наші руки і уста торкались каміння, над яким стояла Пресвята Діва.

Дай мені, Боже, Тебе любити,

Думкою чистою в чині і слові,

В горі всім ближнім добро чинити

 І залишитись в Твоїй любові.

Оперний театр, споруди в стилі „бароко” та „модерн”, собор св. Стефана, парк відпочинку, фіакри, віденські пісні – усе це створює загальну картину Відню, австрійської столиці. Вищезгаданий собор – це емблема міста, один з найвідоміших храмів Європи.

У 1147 році його освятив сам св. Стефан. Ми молились у святині, були біля Віденської Державної Опери, що має світову популярність через щорічні оперні бали.

Здавалось, що ще мить і побачимо Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга Ван Бетховена, які принесли музичному місту світову славу. Вісімнадцятиденна проща, в якій українські паломники щодня були присутні на Святих Літургіях, слухали Слово Господнє, просили у Всевишнього прощення, вимолювали оздоровлення для себе, рідних та близьких, черпали із цілющих джерел живодайної води, як розпочалась із Божого благословення, так ним і завершилась.

Як в’їхали в Україну, то не могли налюбуватись чистим синім небом, жовтими ланами, зеленими полями, чубатими вершинами Карпат. За той невеликий проміжок часу у багатьох з’явилась ностальгія за рідною землею, мовою, дітьми і батьками.

І хоча прочани зустрічались за кордоном з рідними та друзями, і ті їх просили залишитись в якійсь країні, щоб мати краще життя, високі зарплати, – ніхто не залишився.

 Усі виявились патріотами, вирішили, що краще жити в своєму домі, розбудовувати власну державу, молитись у рідній церкві.

 Юлія БОЄЧКО