Лолин на Долинщині. У цім селі була Франкова поезія і мука - перше кохання

В с. Лолин відбулося свято ліричної Франкової поезії та урочистості з нагоди 152-річниці від дня народження українського письменника, вченого, громадського і політичного діяча І.Я.Франка


Присутніх вітали Лолинський сільський голова Іван Дацьо, директор Лолинської ЗОШ І-ІІІ ст. Віталій Олійник, письменник Д. Юсип, член НСПУ, голова ВО „Просвіта” ім.. Т.Г.Шевченка, один із засновників свята Василь Олійник, голова обласної організації НСПУ Василь Добрянський, режисер БК м. Долина (вона ж ведуча свята) Мирослава Озгович.

В заході взяли участь відомі літератори з Тлумача, Калуша, Дрогобича, Долини, учасники літературно-мистецької студії „Сонячна криниця”, фольклорні колективи з Рожнятівського району та Лолина.

Від учасників заходу до підніжжя пам’ятника І. Франка поклати кошик з квітами.

З відомих літературних джерел.

ПЕРША ЛЮБОВ: ОЛЬГА РОШКЕВИЧ
Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися.

Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.

Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.

Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя.

НОВІ ТРИ ЗАХОПЛЕННЯ ПОЕТА
Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга.

Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла.

Потім, уже вийшовши заміж за польського шовініста, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рошкевич: Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — і зник з її горизонту.

ДРУЖИНА: ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА
Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятирічний Франко написав іншій жінці, своїй майбутній дружині, яку зустрів “за кордоном” — у Києві: ”повіяло свіжим вітром” і ”починається нова доба в моїм житті”.

Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе.

Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.

Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було).

Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.

ДРУГЕ КОХАННЯ: ЮЗЕФА ДЗВОНКОВСЬКА
Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ ”голубої крові”, і дівчина дивилася на Франка згори вниз. Хоч що б він робив — навіть спеціально організував кооператив, аби Юзя та її мама (батька дівчини на той час уже не стало) мали якусь копійку — це не допомогло: Юзя Івана Франка не захотіла. Уже потім, щоб якось ту ситуацію виправдати, Франко писав, що Юзя тому не пішла за нього заміж, що знала про свою хворобу — туберкульоз — і що за кілька років відійшла з життя народною вчителькою.

ТРЕТЯ ЛЮБОВ: ЦЕЛІНА ЖУРОВСЬКА
Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.

Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”.

Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...