 23.11.2024 20:34 |
| Всі новини | |
| ПРОБА ПЕРА | |
| ПОЛІТИКА | |
| КУЛЬТУРА | |
| АБІТУРІЄНТ | |
| ГРОМАДА | |
| ЕКОНОМІКА | |
| СПОРТ | |
| ПРИГОДИ | |
| АНОНСИ | |
| ПРИКАРПАТТЯ | |
| НЕГОДА | |
| НОВИНИ САЙТУ | |
| НОВИНИ БЮРО | |
| (R) РЕКЛАМА | |
 RSS | |
| Статті | |
|
| 30.03.2009 12:00 |
 Версiя для друку |
Шанс для української ГТС-2009: між геополітикою, економікою та президентськими виборами | |
|
Діана Дуцик, політичний оглядач УНЦПД "Кредит ЄС на модернізацію газотранспортної системи України виглядає небезпечним для російського впливу. Страх Москви втратити вплив на українську транзитну систему, а разом з тим і на політику Києва, великий", - писала німецька газета "Die Welt" 24 березня 2009 р., оцінюючи підписання між Україною та ЄС відповідного меморандуму 23 березня. В той же час у експертних дискусіях різних країн відзначається проблема надмірної політизації (різнилися хіба акценти) цієї проблеми. Але політика іманентна "газовому питанню", що почасти вмотивовано комплексом геополітичних складових. Геополітичні інтереси: Україна-Росія-Європа "Україна і Росія повинні відокремити політичні й економічні аспекти у газовій сфері", - закликав сторони у наступні дні після підписання декларації директор Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан. Проте майже неможливо вивести газове питання поза межі геополітики та й за лапки вітчизняного політичного простору. Суперечки у трикутнику Україна-Росія-Європа мають не лише економічне підгрунтя. Забезпечення енергетичної безпеки – одне з пріоритетних завдань нинішньої європейської політики. І цьогорічна "газова війна" між РФ та Україною ще більше актуалізувала проблему безпечного гарантування безперебійного надходження газу до європейських споживачів. І Росія, і Європа мають свої інтереси в цьому питанні. І якщо у Європи вони достатньо прагматичні – забезпечити своїх споживачів по можливості дешевим газом, унеможливити перебої у поставках і при цьому зберегти енергетичну незалежність (саме для цього розглядаються різні шляхи: від розробки альтернативних джерел енергії та енергозберігаючих технологій до побудови нових газопроводів), то для Росії газова тематика має не економічні, а насамперед складові геополітичного впливу на теренах СНД. "Серйозне, якщо не основне джерело напруги у стосунках між Росією та Заходом – це ситуація на пострадянському просторі – вважає Родерік Лайл, посол Великобританії в Росії в 2000-2004 рр. - …Росія хоче, щоб Захід визнав її особливі, привілейовані інтереси та її особливий статус на цьому просторі". Він переконаний, що "саме тому будь-які західні інвестиції в незалежні держави колишнього Радянського Союзу Росія розглядає як дії, направлені безпосередньо проти неї" (The New Times, № 1-2, 14 січня 2009 р.), що, власне, трапилося і цього разу, після підписання меморандуму про модернізацію української ГТС. Зрештою, Росія й сама не приховує своїх амбіцій. Практично рік тому, 18 квітня 2008 року, на самміті НАТО в Бухаресті Володимир Путін назвав Україну "складним державним утворенням, де проживає сімнадцять мільйонів росіян", а також підкреслив, що Україна як держава сформувалась у радянський час і велику частину своїх територій на сході й півдні отримала від Росії, і саме на цій підставі він відносить Південь України до зони безпосередніх інтересів Росії. Тоді ж газета "КоммерсантЪ" поширила інформацію про те, що В. Путін начебто під час закритого засідання Росія-НАТО висловив сумніви щодо легітимності держави під назвою "Україна". Ця інформація не була підтверджена, правда, і спростована також. Схожі заяви періодично робить і міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров. Після свого призначення на відповідну посаду ще у 2004 році С. Лавров написав статтю "Другая Россия: вызов или новые возможности партнерства?", формулюючи головні завдання російської зовнішньої політики ("КоммерсантЪ", 1 квітня 2004 р.). У цій статті він називає простір колишнього СРСР сферою життєвих інтересів Росії. Нечисельна російська опозиція, а також частина експертного середовища постійно застерігає Росію від такої політики. "Потрібно усвідомити, що Україна – це суверенна держава, яка буде проводити самостійну політику, виходячи з власних інтересів. І в наших інтересах – досягнення довгострокових стратегічних домовленостей з цією країною шляхом переговорів і компромісу", - вважає директор російського Інституту енергетичної політики Володимир Мілов (УНІАН, 7 березня 2009 р.). Але офіційні посадовці РФ традиційно не артикулюють увагу на подібних застереженнях, навіть якщо вони лунають з боку Заходу. У розпал січневого газового протистояння Родерік Лайл спробував пояснити, що "ні США, ні ЄС ніколи більше не придумуватимуть щось, що знову розділить Європу на "зони впливу". Якщо ж Росія наполягатиме на цьому, гадаючи, що це необхідна плата за співпрацю, то вона повинна розуміти, що Захід цю ціну платити не збирається " (The New Times, № 1-2, 14 січня 2009 р.). І ось не минуло й трьох місяців, як Захід робить перший крок, який би сприяв включенню України в європейську енергетичну систему безпеки. Йдучи на підписання меморандуму про модернізацію ГТС України, ЄС демонструє Росії певні політичні пріоритети й надає відповідні сигнали. Російська реакція: між геополітикою та економікою? Звичайно, така постановка питання викликала негативну реакцію офіційної Москви, адже це створює додаткові виклики й загрози низці амбіційних енергетичних планів, таких, наприклад, як будівництво газопроводів в обхід України. Зрештою, і українською ГТС Росія цікавиться давно, оскільки, як зазначає Андерс Аслунд з Інституту міжнародної економіки Петерсона, США, "одна з цілей "Газпрому" - отримання контролю над системою газових трубопроводів своїх споживачів" (The New Times, № 1-2, 14 січня 2009 р.). Питання контролю над ГТС України постало ще за президентства Л.Кучми. Так, влітку 2002 року під час переговорів Президента України Леоніда Кучми, Канцлера ФРН Герхарда Шредера і Президента Росії Володимира Путіна виникла ідея створення газотранспортного консорціуму. А вже 7 жовтня 2002 року Росія й Україна підписали міжурядову угоду про стратегічну співпрацю в газовій сфері та договір про створення підприємства "Міжнародний консорціум з управління газотранспортною системою України". Але проект так і не був реалізований, начебто "через різне розуміння акціонерами функцій даного підприємства. Тоді російська монополія наполягала на управлінні всією українською ГТС, а українська сторона пропонувала обмежитися будівництвом двох нових газопроводів: Богородчани-Ужгород і Новопсковськ-Александров Гай" (NEWSru.ua, 20 серпня 2008 р). Проте очевидно також зіграв свою роль і фактор часу (президентство Кучми добігало кінця), і загострення політичної ситуації в країні. У серпні 2008 року "Газпром" повернувся до ідеї передачі української ГТС в управління міжнародному консорціуму, проте не отримав позитивної відповіді від української сторони. І вже у розпал газового протистояння у січні 2009-го В. Путін знов озвучив російські пропозиції стосовно планів на українську ГТС. На прес-конференції 8 січня він, відповідаючи на запитання про те, чому ціна білоруського газу така низька ($140 за 1000 кубометрів), не став приховувати причин. Тому що Україна наклала заборону на приватизацію своїх газопроводів, у той час як Білорусь віддала половину своєї системи "Газпрому", - заявив він тоді. Сьогодні він доволі специфічно інтерпретує брюссельські декларації на кшталт того, що не виключено, що хтось хоче "відібрати в України її газотранспортну систему". У РФ не можуть не усвідомлювати перспективи того, що в разі, якщо співробітництво України та ЄС в енергетичній сфері буде успішним, то "після модернізації ГТС перейде під контроль ЄС, а контрагентом "Газпрому" по поставках газу в Україну стане підрозділ збуту "Нафтогазу", позбавленого всіх транзитних доходів (одна із вимог ЄС – розділення компанії-транзитера і компанії-споживача, зокрема йдеться про "Нафтогаз" і про його дочірню компанію "Укртрансгаз", який є оператором ГТС України – Авт.). Відповідно під загрозою опиниться і виручка російської монополії, якій, можливо, прийдеться продавати газ європейцям на східному кордоні України, а також постійно вирішувати конфлікти з неплатоспроможними залишками "Нафтогазу", - пише російська "Независимая газета" 20 березня 2009 р. Але не тільки це стало причиною розчарування В. Путіна. Деякі експерти, зокрема керівник Центру енергетичних досліджень Костянтин Бородін вважає, що заява В.Путіна про можливість перегляду газових угод, у випадку якщо російські інтереси не будуть враховані при модернізації української газотранспортної системи, може свідчити про те, що Ю.Тимошенко під час підписання газових контрактів пообіцяла Росії контроль над українською ГТС (http://www.gart.org.ua/, 24 березня 2009 р.). Згодом українська газета "Сегодня" 26 березня 2006 р. оприлюднила фактично схожу версію з посиланням на неназване джерело в дипломатичних колах: "У Кремлі вважають, що Тимошенко їх "кинула". Адже під час переговорів з Путіним у січні вона обіцяла всього цього не робити. Путін їй повірив, хоча йому і говорили, що вірити Юлі не можна. Зрозуміло, тому він так злий тепер саме на Тимошенко". Україна: фактор президентських виборів та аспекти газової сфери В Україні також нема однозначного схвалення брюссельського меморандуму. Точка зору українських політиків визначається не стільки стратегічним баченням розвитку енергетичної сфери, співпраці з ЄС, скільки насамперед, приналежністю чи близькістю до тих чи інших політичних сил. Природно, що БЮТ і пропрезидентські сили називають підписання меморандуму серйозною перемогою України, вбачаючи тут черговий шанс для реалізації євроінтеграційних сподівань, і можливість обмежити російський вплив на українську політику. Також це стало певним заспокоєнням для тих, хто вважає можливе "захоплення" Росією нашої ГТС аж надто небезпечним, зокрема, наприклад, для посла Юрія Щербака, який переконаний, що "перехід української ГТС під російський контроль може спричинити в майбутньому окупацію зони газопроводу військовими формуваннями "Газпрому" під приводом захисту енергетичної артерії від диверсій та саботажу" ("День", 19 березня 2009 р.). З критикою меморандуму виступили комуністи і Партія регіонів. Віктор Янукович поспішив заявити: "Коли ми прийдемо до влади, ми будемо повертатися до цього питання і зробимо так, щоб і Європейський Союз, і Росія були зацікавлені в цьому проекті. Тоді й інтереси України будуть найповніше враховані". Це був очевидний сигнал Росії – дивіться, мовляв, ваші загравання з Ю.Тимошенко нічого не дали, а я стояв і стою на стражі українсько-російських інтересів. В.Януковичу, як ніколи, потрібна підтримка Росії – адже грядуть президентські вибори, а рейтинг не зростає, та й фінансові можливості скорочуються. Кишені партійних олігархів почистила криза. Але й не тільки. "З січня 2006 року "Росукренерго" контролювала як імпорт газу в Україну, так і значну частину торгівлі газом, який видобувають в країні. Вона висмоктувала гроші з "Нафтогазу", фінансуючи при цьому українську політику (в основному Партію регіонів, а за чутками, і деяких персон в Секретаріаті Президента України)", - зазначає американський експерт Андерс Аслунд у статті в російському тижневику "The New Times" (№ 1-2, 14 січня 2009 р.). Проте січневий "газовий конфлікт" вніс свої корективи. "Оскільки "Росукренерго" була виключена з газових схем, потік інвестицій у партійну касу вичерпався", - пише вже український журнал "Фокус" (№13, 27 березня 2009 р.). У той же час самі регіонали вирішили звинуватити підписантів меморандуму у використанні "газових" грошей в політичних цілях. "Кошти, які Євросоюз збирається виділити на модернізацію української ГТС, будуть розкрадені в Україні та направлені на майбутні президентські вибори", - заявив народний депутат від Партії регіонів Валерій Коновалюк (РИА Новости, 25 березня 2009 р.), правда, не уточнивши, на чиї саме. Поки українські політики чубляться, Росія шукатиме прийнятні для себе варіанти, щоб мати можливість відстояти свій інтерес під час цієї президентської кампанії. Уже зараз очевидно, що не останню роль у цьому питанні грає "нова зброя Росії" - "Газпром" (за висловом російських журналістів Валерія Панюшкіна та Михайла Зигаря, авторів книги "Газпром: нова зброя Росії"). "Після того, що Тимошенко зробила в Брюсселі, Росія не захоче концентрації влади в одних руках", - стверджує неназване джерело журналу "Фокус" (№13, 27 березня 2009 р.). Як зазначає видання, саме тому "ідея конституційної реформи подобається Кремлю: парламентська республіка Україна дає Москві більший простір для маневру, ніж монолітні верхи". Наче на підтвердження цієї тези не забарилася заява представника Партії регіонів. Андрій Клюєв в інтерв’ю журналу "Власть денег" заявив, що його політична сила має розпочати публічні переговори із фракціями ВР, у першу чергу із Блоком Юлії Тимошенко, про внесення змін до Конституції. До речі, у тому ж "Фокусі" була оприлюднена інформація про те, що декілька тижнів тому Москва нібито запрошувала Віктора Януковича на розмову про необхідність реформи і взагалі союзу з БЮТом. Але якщо у Кремля й були такі плани, то очевидно після брюссельських домовленостей вони будуть піддані серйозній корекції. Що далі? Очевидно, Росія робитиме все можливе, щоб справа не дійшла до реалізації ідей, задекларованих в меморандумі ЄС та України. І у хід можуть піти найрізноманітніші інструменти. До слова, російський президент Дмитро Медвєдєв 31 березня відвідає з робочим візитом Німеччину й зустрінеться з канцлером Ангелою Меркель. І хоча офіційною метою візиту називають обговорення фінансово-економічних проблем у контексті запланованого на 1-2 квітня у Лондоні саміту G20, проте очевидно, що "газове питання" не буде залишене поза увагою. Тим паче, що Німеччина належить до тих країн, які підтримують російські ініціативи щодо будівництва газопроводу в обхід України. Окрім того, "Газпром" знову включився у гру. 27 березня 2009 р. Стокгольмський арбітраж провів попереднє слухання справи за позовами "РосУкрЕнерго" до НАК "Нафтогаз України" про стягнення понад $600 млн і повернення газу зі сховищ України ще на $3 млрд. Газета "Коммерсант" поширила інформацію, що її джерело, близьке до Д.Фірташа, повідомило, що на засіданні суду "Газпром" підтримав вимоги "РосУкрЕнерго". Отже, у хід пішли політичні важелі тиску, найперше на Ю.Тимошенко. Радник прем’єра, член Комітету ВР з питань ПЕК Олександр Гудима так і заявив, що позиція "Газпрому" – елемент тиску на Україну, розрахований на те, щоб Росію допустили до управління української ГТС. І додав, що мовляв, "російський прем'єр Володимир Путін буде виглядати дуже негарно, якщо, усупереч своїм заявам, спрямованим проти Дмитра Фірташа, "Газпром" підтримає українського підприємця". А тому О.Гудима переконаний, що "дії "Газпрому" з підтримки пана Д.Фірташа у суді – погроза, яка не буде реалізована". Як би там не було, але Ю.Тимошенко опинилася в незручній ситуації. Якщо інформація про те, що Токіо не захотіло інвестувати в модернізацію української ГТС, є правдивою, то українській прем’єрці доведеться таки шукати спільну мову з Росією. Але Росія хоче аж надто багато – і Україна не готова до таких поступок. І Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко в унісон твердять, що створення міжнародного консорціуму з управління українською газотранспортною системою не є можливим, так само як і приватизація, навіть часткова, української ГТС. Але російську сторону це ніяк не стримує. Принаймні такі висновки можна зробити з коментарів деяких російських експертів. "Президент Ющенко не готовий співпрацювати з Росією при модернізації ГТС, але ця ситуація не є вічною. Без інвестицій система магістральних газопроводів неминуче буде хиріти. Тому законодавча заборона на приватизацію, заставу та оренду ГТС рано чи пізно буде знята", - переконаний директор Інституту національної енергетики Сергій Правосудов ("Независимая газета", 20 березня 2009 р.). Та "ситуація не є вічною" не тільки тому, що без інвестицій система "буде хиріти". "Ситуація не є вічною" через мінливість української політики. В Кремлі про це добре відомо. Все може змінитися зі зміною розстановки політичних сил в Україні після президентських і, можливо, навіть дострокових парламентських виборів. Саме тому Москва не зможе відмовитися від участі у внутрішньополітичній українській грі, їй потрібна лояльна українська влада, яка б допомогла Росії реалізувати свої не тільки економічні, але й геополітичні амбіції. А що в цьому випадку потрібно владі українській? Підтримка корпоративних і партійних інтересів та амбіцій чи довготермінових стратегій, що сприятимуть мінімізації впливу РФ на українську політику в перспективі й стануть одним із важелів інтеграції країни в секторальні структури ЄС? | |
|
Інші статті Архів статей |
Цю статтю переглянули 1128 разів |
 |
Листопад |  |
|
2024 | |
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
©
БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike