|
|
20.07.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Якщо "дуже" хочемо, то "трохи" щось можемо... Західні бізнесмени спонукають нову владу Івано-Франківська працювати "по-західному"... |
Одним з важливих кроків, можна навіть сказати "інвестиційним проривом" нашої новообраної Івано-Франківської міської влади може стати вирішення питання реальних інвестицій в Хриплинський промвузол.
Попередньою міською владою повільно почали вживатися заходи щодо створення належного інвестиційного клімату в нашому місті. Обіцялася співпраця з іноземними інвесторами, широке залучення капіталу, створення нових підприємств. Звичайно, для того, щоб покращити економічну ситуацію в нашому регіоні. Адже торгівля добре, мале підприємництво теж. Але чи здатні лише вони забезпечити гідне існування нашим мешканцям? Мабуть, ні. Тому і доводиться шукати заробітку за кордоном великій масі жителів нашого регіону. Чи не у кожній сім’ї є хтось такий, хто виїхав до Західної чи Східної Євпропи з метою хоч якось заробити на прожиття.
11 липня відбулася позачергова сесія Івано-Франківської міської ради, на якій міський голова Віктор Анушкевичус заявив, що для міськвиконкому виник часовий цейтнот у зв’язку з тим, що переможець некомерційного конкурсу з продажу земельної ділянки в межах Хриплинського промвузла компанія “Тайко Електронікс Юкрейн Лімітед” виставила дуже жорсткі умови щодо строків заключення відповідних договорів співпраці. В міськвиконкомівських кулуарах поговорювали, що віце-президент “Тайко Електронікс”, який чартером прилетів з Німеччини вирішувати долю інвестування у виробництво на території Івано-Франківська, на пропозицію міської влади владнати всі спірні питання за 20 днів, відповів руба: “Вибачте, але мій президент компанії дав мені тільки один день. Я повинен прийняти рішення негайно. Повірте, у нас є куди інвестувати окрім Івано-Франківська”.
Після такої заяви в міськвиконкомі був оголошений “надзвичайний стан”. Служби працювали без вихідних. Високопосадовці вирішували земельні питання для за-хідного інвестора, проводили зустрічі з активом та сільрадою села Микитинці.
За декілька днів до цього ніхто, мабуть, не передбачав скликання позачергової сесії міської ради і термінового розгляду такого питання. Надшвидкими темпами реагував Івано-Франківський міськвиконком, селищна рада с. Микитинці, на території якої знаходиться промвузол. Відбувалися засідання, приймалися відповідні рішення. Долалися протести і перепони з боку власників земельних наділів шляхом переконань, дачі гарантій.
У разі неприйняття відповідних термінових законних рішень, укладання договорів місто могло втратити потенційного інвестора, який обіцяв інвестувати в нашу еконо-міку 150 млн. євро та створити більш як 2,5 тис. робочих місць (із зарплатою не нижчою, ніж середня в галузі по Україні).
Отже, як сказав нам помічник сьогоднішнього Івано-Фран-ківського міського голови Любомир Чорній: “Одним з позитивів, які залишила минула влада, є те, що в міжнародному інформаційному просторі з’явилася така інформація, як бажання м.Івано-Франків-ська розвивати Хриплинський промисловий вузол. На сьогоднішній день там є лише один справді потужний інвестор – це компанія “Мерлоні”, яка відповідно зареєструвала тут, в Івано-Франківську, підприємство з іноземним капіталом, яке називається “Українська побутова техніка”. І, власне, це підприємство планує в майбутньому на першій стадії почати випускати пральні машини, побутову техніку торгової марки “Ардо”. У них є певні плани щодо розширення свого виробницт-ва, відкрити тут виробництво певної частини комплектуючих, морозильних камер і холодильників. Минулого року було прийняте рішення про продаж земельної ділянки, на якій знаходяться виробничі приміщення, придбані “Мерлоні”. А це близько 11,3 га землі, але за умови дотримання положення чинного Земельного Кодексу, який передбачає що підприємствам-нерезидентам і підприємствам зі 100% іноземних інвестицій земля, яка перебуває в комунальній власності, продається виключно за погодженням Кабінету Міністрів України. І з минулої осені ця процедура погодження нашими попередниками розпочата не була, тобто жодних дій в цьому плані не вживалося.
Другий стратегічний інвестор, який звернувся в м.Івано-Франківськ – це компанія “Тайко Електронікс Юкрейн Лімітед”, яка є одним з найпотужніших в світі виробників електрокабельної продукції. Вперше вони приїхали сюди в грудні минулого року. Зважаючи на слова наших попередників, їх рішення про прихід “Тайко” в Івано-Франківськ було прийняте лише наприкінці лютого цього року. Відповідно, наші попередники, роздавши велику кількість обіцянок, не вжили жодних кроків для того, щоби ця компанія могла розвиватися. Зокрема ділянка, яка мала би бути відведена під будівництво заводу “Тайко електронікс”, на сьогоднішній день не є вільною земельною ділянкою. На ній знаходиться 38 земельних ділянок, на яких ведуть сільське господарство мешканці с. Микитинці. У них всіх є акти на право власності на ці земельні ділянки. Крім того, там є близько 60 інших користувачів, які мають ці землі або в постійному користуванні, або на підставі договору оренди. Тобто, жодних кроків попередньою міською радою чи Микитинецькою сільською радою не було вжито для того, щоб призупинити видачу актів на право власності на ці земельні ділянки, вилучити і викупити їх, які сьогодні належать на правах власності громадянам і м.Івано-Франківська, і с. Микитинці. Відповідно, ми зіткнулися з тою проблемою, що ця земельна ділянка є обтяжена. Нам довелося в дуже стислі терміни приймати рішення щодо того, як вирішувати ці проблеми, які пов’зані з нею”.
Отже, “пощастило” нашій новообраній владі в тому, що при бажанні зрушити з місця важкий віз обіцянок і планів, для того, щоб зробити взагалі для людей щось добре, довелося зіткнутися з перепонами, і не малими. Адже, не з психологією наших людей віддати, хоч тепер уже далеко не задарма, на-діли землі, за які наш народ хапається як може.
Довелося переконувати людей і першому заступнику міського голови Володимиру Швадчаку, який поділився, що: “В минулому скликанні я був депутатом міськради, був у курсі того, що в Івано-Франківську реалізовується проект залучення стратегіч-ного інвестора, а саме “Тайко електронікс”. І в моєму розумінні було те, що попередня влада доводила, що нею вжиті всі заходи, що підпри-ємство буде працювати в Івано-Франківську, будуть створені робочі місця, буде випускатися якась продукція. Мені цей проект сподобався, бо насправді сьогодні необхідне створення не тільки робочих місць в торгівлі. А створення промислового потенціалу, який за останні роки був дуже втрачений. І коли я став працювати у виконавчій структурі, зрозумів, що попередня минула влада зробила на рівні перемов все, крім основного. А саме, не відвела землю під цей проект і не підписала жодних угод, які б стосувалися інвестиційних намірів цієї компанії і проектів, які вона буде реалізовувати. Не було вчасно оголошено конкурсу, тому нам довелося в найкоротші терміни оголошувати конкурс по цій ділянці на некомерційний її продаж. Це важко було пояснити людям в селі. В нас відбулося дві сесії сільради. Люди вставали і цілком справедливо говорили, що для чого це їм треба, давайте будемо робити це в іншому місці, а не на їх землях. І дуже було не просто прийти на двох сесіях до того, що ми уклали договір про співпрацю. Це вперше в історії відносин між нашим містом і навколишніми селами. Ми створили договір співпраці, який дуже не простий.”
Отож, ще один унікальний крок – договір між міською радою і сільською радою села Микитинці на території якого, власне, і знаходиться промвузол. Згідно з цим договору міська влада бере на себе чималий вантаж роботи по відновленню і покращенню благоустрою села. Проблем там надзвичайно багато: водогін, бо вода, якою користуються мешканці, не відповідає санітарним нормам, каналізація. Дамба на ріці Бистриця, яка вкрай у незадовільному стані, і, не дай Боже, повінь, частина Микитинців пропала б. Також добудовувати потрібно сільську школу.
Як сказала секретар сільської ради Галина Марків: “Те, що договір сам по собі є юридичний документ — дуже важливо. Бо раніше взагалі ніхто ніяких договорів не складав і не вів ніяких перемовин. Мовляв, що там якась сільська рада, можна було прийти собі і так просто забрати землю. Маю надію, що село виграє. Ми інтенсивно, в темпі працювали над цим договором. Він справді інноваційний. Ми повірили цій владі. Люди прийшли, щоб щось змінити, щось зробити. Закономірний процес — щось міняти, допомагати людям. Я б хотіла, щось для цього зробити, щоб щось змінилося. Хочеться, щоб приїхали сюди гості, і ми могли гордитися своїм приміським селом. Бо завдяки співпраці тут щось реально б змінилося. Договір про співпрацю – великий позитив. Це демократично. Над ним працювали фахівці, юристи. Домовлятися — це правильно. Це велика інновація, такого ще не було. Життя міняється, і це нормально, якщо діють пристойні норми і домовленості. Найважче це повірити людям. Цілий місяць напруги. Ми в цьому варилися, таке хвилювання. І ми відчували обов’язок – віддаєш землю. І на міській раді ми всі депутати сільради відчували хвилювання не за себе. Перший заступник міського голови Івано-Франківська гарантував, що кожна людина, незалежно чи має право власності, чи просто оренду, отримає гарантійний лист. Відповідно з ним буде укладена угода, тобто люди не постраждають. Для нас це важливо. Важко в тому розчаруванні, яке є в суспільстві, повірити. Люди не вірять нічому. Наш депутатський склад дуже молодий, справді прийшли люди, які хочуть щось зробити. Голова акцентує, що я не один це роблю. Отже будемо працювати і вірити.”
Зараз навіть почали зважати на думку людей, чи це не успіх? Що підтвердив і сільський голова Микитинців Михайло Сіщук: ”Наші депутати в своїй більшості з розу-мінням ставляться до цієї справи. Але були внесені зміни в пункти договору. Вони погоджувалися з міськрадою. І ми дійшли до висновку, що будемо працювати. Хоча раніше нас обманювали, ми надіємось, що буде на цей раз по-іншому. Будемо тепер на основі договору мати право звернутися у відповідні інстанції. Договір мусить виконуватися, якщо ми хочемо сказати, що є обраною владою і хочемо щось змінити в тих питаннях, на які люди скаржаться. Особливо — вирішити питання безробіття, щоб люди не їздили за кордон, не відривались від землі. Хотілося б прискорити темп розвитку, зміни на краще.
Я думаю, що віра в людей з’явиться після того, як буде дія з боку міської влади на виконання положень того договору, який ми підписали. Хоча ми розуміємо, що це не виконається за місяць-два, але якщо ми звернемось до влади, наприклад, зробити дорогу і це зроблять — значить добре. Так як і дамбу. А якщо ні, то люди втратять довіру. Щоб відновити віру в людей, треба зробити справу”.
Договір дещо заспокоїв власників і орендаторів земельних наділів на території промвузла. Вони все ж почали погоджуватися на компенсації, які згідно з договором гарантовані, хто у вигляді інших непоганих наділів, хто у вигляді грошей.
Як сказав Михайло Сіщук: “Це питання на контролі міської ради, бо вона купляє землю. Механізми, як прийти до людей з гарантійними листами, на законній підставі. Хоча люди будуть приходити, дзвонити, ми будемо розмовляти. Можливо, будуть представники від міськради. Якщо приймуть рішення йти до кожної оселі домовлятися, будемо іти. Або зберемо усіх разом. Проведеться відповідна бе-сіда, заключаться відповідні угоди на купівлю-продаж. На сьогоднішній день сесіями все прийнято. Договір ще не підписаний. На прохання громадян обов’язково вказаний пункт про захист навколишнього середовища. В договір включали пункти, запропоновані селом. Вони досить довго над ним працювали. Ми хвилюємся, щоб не пошкодити людям. Так само на перспективу. Інші проекти також будуть погоджуватися з сільрадою. Питання з українською побутовою технікою призупинене. Поки що завод “Тайко”. Ми пішли на цей договір, бо знали проблеми села. Кожен з депутатів сільради і я як голова мав свої плани на їх вирішення. Але побачили, що фактично своїми силами не зможемо всього вирішити. Сільрада має дуже мізерні кошти відносно тих планів. Ми пішли на договір, щоб село отримало ті блага, на які заслужило. Хоча будувались підприємства, село нічого з того не мало. На сьогоднішній день ми хочемо, щоб земля промвузла дала користь.”
Мусимо сказати, що відверто подивувала громада села Микитинці, власники та орендатори тих земельних ділянок на території промвузла, які з розумінням поставилися до даної ситуації. Спочатку зовсім неприязно вони зустрічали праців-ників міськвиконкому, які “зазіхали на їхню з діда-прадіда” землю. Але все-таки повірили в те, що отримають відповідні гарантовані міською владою компенсації. “Українець і земля”…“Як брат з братом землю не поділили”, про те, як сусіди воюють “за межу”, і тому подібні історії — типові для україн-ського фольк-лору. Громада села Микитинці в даному випадку повірила владі обласного центру. Не варто, мабуть, розчаровувати їх ні владі, ні інвесторам.
Отож, дай Боже, щоб такий новий великий почин не закінчився на рівні колишніх “доріг” і “околиць”. Щоб у нашому краї створювався хороший клімат для залучення інвестицій, іноземного капіталу. Щоб, окрім торгівлі, працювали і промислові підприємства, звичайно, екологічно безпечні для нашого Карпатського регіону. На що і спо-діваємося..
Наталя Палій
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 2299 разів |
|
|
RSS
