Версiя для друкуЯкби не ранковий підйом о 6-ій ранку, то, зізнаюся чесно, охоче провела би у Івано-Франківському слідчому ізоляторі тиждень-другий. Щодня дають рибу і м'ясо, можна гуляти і грати в шахи, читати, дивитися телевізор і слухати радіо. А на вихідні засуджені, які відбувають покарання, влаштовують змагання з пінг-понгу. Ну просто як у санаторії! От тільки ґрати і колючий дріт. І на волю – зась.
У Франківському СІЗО тимчасово утримуються особи, що перебувають під слідством до вироку суду. Тимчасовість перебування часом розтягується від кількох місяців до кількох років. Подаються апеляції, справи затягуються — життя у СІЗО триває.
Мешканці і традиції
Ті, хто під слідством, утримуються в таких самих умовах, як арештанти у в’язницях, – багатомісні камери, нари, туалет під боком і щоденні прогулянки у двориках, де небо й справді у клітинку. Під час прогулянки хлопці ходять від стінки до стінки, щоби розім’яти ноги. Підтягуються на брусах та турніках. Хтось бавиться тенісним м’ячиком.
Жінки і неповнолітні живуть окремо і сплять на звичайних ліжках.
«Оообід!» У коридорі звабливо запахло борщем. Як не дивно, в баняку багато картоплі та капусти. Залюбки пообідали би й самі. У СІЗО строго дотримуються норм харчування, так що ніякої баланди. Продукти постійно перевіряє медперсонал, а ті, хто готує, самі ж цю їжу і споживають. На кухні готують засуджені господарського відділення.
Добре бути чемним
Мешканцям «господарського відділення» ізолятора живеться найкраще. Тепер це 20 хлопців, засуджених до позбавлення волі на різні терміни. Відбувати термін у слідчому ізоляторі в центрі Івано-Франківська, а не на далекій зоні, «господарникам» дозволяють за хорошу поведінку та наявність якогось корисного таланту. Скажімо, пекти хліб (у СІЗО своя пекарня), готувати їжу, робити столярку, доглядати за електрикою чи сантехнікою, терпляче мити підлоги. Вони обслуговують цілий ізолятор, виконуючи усі необхідні роботи.
Господарники живуть у комфортніших камерах зі звичайними ліжками, мають туалет у коридорі і можуть вільно пересуватися на своєму поверсі. Щоправда, на роботу ходять під конвоєм. Зате на вихідних пускають у спортзал, де, як правило, «ріжуться» в теніс. Попри те, що хлопцям дарується значно більше радостей і пільг, ніж їхнім колегам, які перебувають під слідством, у написі на дошці оголошень «Бажаємо щастя, здоров’я та дострокового звільнення!» останній пункт є завжди актуальним.
Як Бог потрапляє за ґрати
Терпіти тут доводиться передовсім те, що у тебе надто багато вільного часу. З рідними можна бачитися, а передачі на час кризи дозволили робити значно багатші і щодня. Родичі подбали навіть про те, щоб у кожній камері був добрий телевізор. Але навіть той вільний час, який мусиш відбути сам із собою та своєю совістю, працівники СІЗО намагаються заповнити всілякими заходами. У клубі часто відбуваються концерти, тренінги і навіть приходять циркові артисти з фокусами.
Окрім щоденних ігор у шахи, шашки та нарди (карти заборонені, але у камерах не втомлюються робити саморобні, які постійно вилучають), ув’язнені СІЗО можуть замовляти у бібліотеці будь-яку з 5000 книг. Останнім часом бібліотечка ізолятора збільшилася на 700 примірників духовної літератури, які подарували сестри мирянського чину Святого Василія Великого. А у кожній камері завдяки сестрам вперше в історії ізолятора з’явилися образи.
Сестри-мирянки – це звичайні жінки, які належать до чину Святого Василія Великого при греко-католицькій церкві і надають різноманітну духовну та гуманітарну допомогу потребуючим. Ось вже 4 роки сестри регулярно відвідують слідчий ізолятор з благословення владики УГКЦ Володимира Війтишина та активно співпрацюють із заступником начальника ізолятора з соціально-виховної та соціологічної роботи Ігорем Щепанчуком.
Минулої неділі, на Зіслання Святого Духа, жінки принесли засудженим вервиці, молитовники та натільні хрестики, про які засуджені просять самі. А на Великодні свята стараннями сестер та капелана УГКЦ Івана Жука у кожній камері є велика паска та крашанки. Завжди є подарунки на Різдво, Святого Миколая та фрукти на Спаса.
Як тривога – то до Бога
Присутність Бога у закладах позбавлення волі виявилася дуже потрібною. В одній з кімнаток господарського відділення ще у 1993 році було облаштовано церкву, образи тоді намалювали самі арештанти. А минулого року з допомогою спонсорів та під керівництвом отця
Івана у приміщенні зробили капітальний ремонт, придбали образи — і кімнатка перетворилася на справжню церкву. Тут щонеділі о 8-ій Службу проводить отець Петро Кантаровський з православної церкви. А о 10-ій править отець Іван Жук.
Власне, одним з найважливіших привілеїв, який мають «господарники» та засуджені до арешту, є можливість зустрічатися з сестрами і відвідувати Служби Божі.
Перебуваючи у СІЗО, арештанти по-новому оцінюють власне життя та сили. Злочинці зізнаються, що на волі до церкви не ходили, а тепер чекають неділі, коли прийде сповідати і причащати отець Іван і можна буде поспілкуватися з сестрами.
Василь із Косова не пропускає жодної служби. На волі, каже, ходив рідко, а тепер просить у Бога пошвидше звідси вийти, має термін 7 років. Також просить здоров’я для жінки та трьох дітей. А Володя, його колега по господарці, зізнається, що ніколи до церкви не ходив, але вірить, що Господь допоможе йому вийти і більше ніколи сюди не потрапляти. «Я взагалі за колєгів сиджу. То по дурному було. Крадіжка. Але така моя доля». Володя тепер щодня молиться зранку та ввечері і дуже вдячний сестрам за подаровану вервицю із молитвеником.
«Бог може сам створювати кризові ситуації у житті людини, бо вона є дуже самодостатньою і, коли почувається сильною, не потребує Бога. У складних ситуаціях, як от перебування у СІЗО, людина відчуває, що інші люди не в змозі допомогти, і звертається за допомогою до Господа. Як люблячий отець, Господь прагне спасти кожну душу, які би гріхи людина не мала за собою», — пояснює настоятелька МЧСВВ сестра Християна. Нещодавно вона стала хрещеною мамою однієї з мешканок СІЗО (хрещення відбувалося у церкві ізолятора з дозволу слідчого та суду). Бажання охреститися в ізоляторі виявили ще кілька арештантів.
У липні минулого року завдяки мирянському чину та отцю Івану Жуку у дворику перед входом у СІЗО з’явилася ще й капличка, у якій щочетверга відбуваються богослужіння для батьків та родичів засуджених. Сестри намагаються надати духовну підтримку і їм також.
Працівники ізолятора помітили, що люди почали класти гроші біля образів, і встановили скарбничку. Оскільки мирянки постійно збирають пожертви на гуманітарну допомогу для мешканців ізолятора, ці кошти стали відчутною підтримкою. Не у всіх, хто потрапляє у СІЗО, є родичі, тож сестри регулярно закуповують білизну, одяг, взуття та гігієнічні засоби для потребуючих.
Наталка Голомідова
Газета "Галицький кореспондент"
