Гра з банками

Як вітчизняні фінустанови сьогодні повертають депозити

Люди знову понесли гроші до банків. У травні депозити населення збільшилися на один мільярд 308 мільйонів гривень. Та чи варто? Наскільки безпечно довіряти сьогодні вітчизняним фінустановам?

Підготувати цей матеріал допоміг, ризикуючи власним гаманцем, один київський бізнесмен. Тож спочатку – про людину, яка давала гроші. Він – мільйонер. Ніколи не працював у владі. Восени минулого року в нього «зависли» два великих депозити у банку «Надра». Один йому вдалося повернути, за інший – триває багатомісячна боротьба. Обурений поведінкою банків, підприємець сам запропонував допомогти іншим людям не потрапити у халепу: з’ясувати, як банки зараз повертають гроші.
Ідея проста. Покласти на місяць по вісім тисяч гривень до банків, де зберігається найбільше депозитів населення. А потім – спробувати забрати.

Депозитний експеримент

Я погодився з двома умовами: самостійно відбираю банки, у яких найбільше людських грошей, і мінус банки, про проблеми яких відомо. І оприлюднюємо результати, якими б вони не були.
Домовилися – і 12 травня почали експеримент.
Саме цього дня голова Національного банку України Володимир Стельмах скасував так званий мораторій на дострокове зняття депозитів. Для нашого експерименту це стало подарунком. Я вирішив ще й спробувати зняти гроші достроково. Якщо не вийде – то по завершенню місячного терміну.
Банки вибирав так. Зайшов на сторінку Асоціації українських банків в Інтернеті (www.aub.com.ua) і визначив двадцятку банків, які залучили найбільше депозитів населення. Тоді були доступні дані на 1 квітня. Одразу вирішив не класти гроші до банків, де НБУ запровадив тимчасову адміністрацію. Це – «Надра», «Укрпромбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Також вирішив ігнорувати тих, про яких у квітні виконуючий обов'язки міністра фінансів Ігор Уманський повідомив, що вони звернулися до уряду про допомогу. Це «Фінанси та Кредит», «Укргазбанк», «Імексбанк» та «Хрещатик». Правда, представники «Хрещатика» негайно спростували цю інформацію, але я вирішив все одно його до уваги не брати. Тим більше, що в цього банку обмаль відділень за межами столиці.
Отже, я вніс по вісім тисяч гривень до «Приватбанку», «Райффайзен Банку «Аваль», «Ощадбанку», «Укрсиббанку», «Укрексімбанку», «Укрсоцбанку», «Форуму», «Брокбізнесбанку», «Кредитпробанку», «ПУМБу», «Правекс-Банку», «Південного», «ОТП Банку», «Кредобанку», «Донгорбанку», банку «Дельта», «VAB Банку», банку «Київська Русь», «Альфа-Банку», «Універсал-Банку».
Класти гроші на депозити було приємно. Усередині травня офіси банків вражали порожнечею. Клієнтів майже не було. За столами нудилися працівники і перебирали папери. Коли я повідомив, що хочу відкрити депозит, зі мною поводились наче з американським мільйонером.
Процедура забирала приблизно 20 хвилин. Гроші, паспорт, ідентифікаційний код – усе просто. Увагу привернула хіба що анкета в «Універсал-Банку». Крім місячної суми доходу, вона запитувала, чи вкладник є представником уряду, депутатом Верховної Ради або родичем когось із високих українських посадовців. В іншому пункті я підтвердив, що мої гроші не пов’язані з відмиванням брудних коштів, терористичною діяльністю та торгівлею наркотиками.

Уважно читайте угоди!
За два тижні (тобто на початку червня) я вирушив достроково розривати усі укладені депозитні угоди. «Мені треба терміново їхати, мене не буде в Києві і я хочу забрати депозит», – так звучала невибаглива «легенда».
У день звернення гроші повернули:
«Приватбанк»,
«Укрексімбанк»,
«Правекс-Банк»,
«Кредобанк»,
«Альфа-Банк»,
«Райффайзен Банк Аваль»,
«ОТП Банк»,
«ПУМБ».
Але у «Райффайзен Банку «Аваль» з мене зняли 80 гривень. За «розрахунково-касову операцію». Це 1% депозиту.
В банку «ОТП» цілу годину вивчали мій паспорт: вісім років тому не на тій сторінці поставили штамп, коли вклеювали друге фото. Юна касирка, для якої, мабуть, це перша робота, просила поїхати до паспортного столу, поставити штамп і тільки тоді приходити по гроші. Я обурився і сказав, що банк просто відмовляється виконувати свої зобов’язання. Після цього гроші мені віддали. Але на прощання знову порадили поставити штамп. 
В «ПУМБі» я витримав справжню боротьбу. Менеджер сказала, що мені треба прийти через чотири дні. Я не погоджувався, вказуючи, що цього немає в угоді. Врешті-решт директор регіонального відділення з похмурою гримасою дозволив підлеглій віддати гроші.
З «VAB-банку» я вирішив не забирати депозит достроково. Тому що треба читати, що підписуєш. А угода, яку я підписав, зобов’язувала мене за сім днів письмово повідомити банк про намір достроково зняти гроші.
«Ми не можемо віддати Вам гроші зараз. Вибачте, Ви підписали угоду», – сказали мені у «VAB-банку».  
З цієї ж причини не в день звернення, а через один день гроші віддав «Укрсоцбанк». Через два – «Укрсиббанк», «Форум». Через  чотири дні – «Дельта». Я не сварився, бо знайшов це в угодах. Обов’язково все вичитуйте до підписання!
 
Не все відразу...

А тепер про банки, які мені не віддали гроші негайно. Тиждень на розгляд заяви зажадав «Універсал-Банк». Я запитав, чому про це не вказано в угоді. Мені відповіли, що це внутрішня інструкція. Гарна відповідь.
Найдовше – 10 днів – розглядають заяву на дострокове повернення у банку «Київська Русь». Співробітник, який відкривав мені депозит, натякнув, що банк взагалі-то рідко повертає депозити достроково.
В «Ощадбанку» була ціла історія. У відділенні, куди я поклав гроші, мені категорично відмовились достроково їх повертати. Просили їхати з письмовою заявою до центрального офісу та ще й мати поважну причину. Тоді я зателефонував до офісу вищого рівня, якому було підпорядковане відділення.
«Які проблеми?» – сказала мені в слухавку одна з керівників. – «Зараз я передзвоню у відділення». Я вдруге прийшов туди, але тут виявилось, що у касі немає восьми тисяч гривень. Гроші потрібно було замовити після вихідних.
Для мене це не мало сенсу. За два тижні добігав кінця строк депозиту.
Не віддали гроші у «Брокбізнесбанку». «В нас постанова НБУ. Ми не можемо достроково розривати угоди».  Я запитав: «А постанова від 12 травня у вас є?». «Ми її не бачили», – відповіли касири і порадили їхати до центрального офісу та надати папери про поважні причини дострокового розірвання депозиту.
Директор філії банку «Південний» у телефонній розмові сказала мені, що вони не можуть віддати мені гроші через постанову НБУ від…12 травня. Цей документ, на думку клерків «Південного», не дозволяє, а забороняє достроково повертати депозити.
– Але ж в моєму договорі з вами є пункт, який дозволяє достроково забрати гроші, просто є вимога повідомити банк письмовою заявою за 2 робочих дні?
 – Так, але є постанова НБУ, – відповіла мені керівник філії.
Врешті-решт вона запропонувала мені взяти гроші, але без 100 гривень. Їх пообіцяла покласти на картку, яку відкриють після завершення терміну депозиту. Така-от схема, навряд чи когось вона порадує.
У «Кредитпромбанку» та «Донгорбанку» взяли мої заяви і пообіцяли передзвонити після рішення начальства. Не передзвонили. Я сам телефонував кілька разів, але відповідей все не було.
Через 2 тижні після написання заяви, тобто 12 червня, мені подзвонили з «Донгорбанку». «Приходьте 17 червня і заберіть гроші», – сказали у слухавку. Я відмовився, адже тоді б я втратив відсотки, а моя угода з «Донгорбанком» закінчувалась 21 червня.
«Кредитпромбанк» мовчав до кінця місячного терміну.

Хто повернув гроші після завершення терміну?
Це – головний результат нашого експерименту.
Отже, з двох десятків банків, з якими мав справу, я не зміг без надзусиль достроково зняти гроші у восьми.
Але після закінчення договору всі названі банки віддали мені гроші й заплатили відсотки. Залежно від банку – від 18 до 22% річних.
«Чудово. Схоже, криза минає», – спершу подумалося мені. Та втіха була хвилинною.
Коли наш бізнесмен давав гривні на експеримент з депозитами, він розмінював їх з доларів по курсу 7,75 за 1 дол. США. На час закінчення експерименту долар подешевшав на 15 копійок, і за повернуті мною кошти й відсотки підприємець зміг купити на 400 дол. більше. Так, у доларах, зберігати надійніше. Довіру до гривні, як і до нашої банківської системи, повертати доведеться ще довго і важко. А нинішня криза, як визнають самі банкіри, є кризою довіри передовсім.

Віктор ЗАБЛОЦЬКИЙ, бюро журналістських розслідувань «Свідомо», для «Галицького кореспондента»