Управління кризою чи криза управління: Україна напередодні п’ятої президентської кампанії

Під такою назвою «Український Центр глобальних та національних стратегій» спільно із «Всеукраїнською асоціацією політичних наук», «Київською школою політичного сценування» та «Фондом «Українська перспектива» провели у Львові (Івано-Франківську) «круглий  стіл».

У публічних «мозкових атаках» взяли  участь провідні  українські політологи,  незалежні медійні аналітики та експерти.

Модератор науково-експертної полеміки, президент «Центру глобальних та національних стратегій» Василь Базів відзначив, що публічна риторика політичних гравців немає нічого спільного з об’єктивною істиною, оскільки вони намагаються формувати громадську думку виключено у своїх електоральних інтересах. Зомбування суспільної свідомості ведеться зі всіх електронних ЗМІ, позицію яких визначають їхні власники. І нічого спільного це не має зі свободою слова. 

Тому не заангажований, системний аналіз політичних процесів в Україні, вироблення об’єктивних підходів в оцінці діяльності політичних сил та їхніх лідерів, науковий, стратегічний та середньо-терміновий  прогноз сценаріїв розвитку України здатні здійснити тільки ті інституції, які перебувають поза межами існуючого політичного класу.

(Політичний клас включає владу, опозицію і обслуговуючий персонал із недійного і експертного наросту на цьому хворому тілі).Аспект цей винятково важливий, оскільки масована атака на масову свідомість, очевидні маніпуляції суспільними настроями здійснюється у черговий для України момент істини, коли існуючий режим на чолі з Ющенком у стані агонії відходить в інший світ, і українцям належить дати відповідь на питання «Якою буде Україна після Ющенка». 

Перший висновок, який було зроблено на «круглому столі» - той самий існуючий політичний клас, по-перше, не накладається на так само реально існуючу у паралельному вимірі продуктивну контр-еліту, по-друге, владний клас  в Україні – це банкрот, цілковито неадекватний викликам 21 століття. 

Науковці зробили підсумок правління третього президента України Віктора Ющенка, президентство якого одностайно названо періодом руїни і смути, коли цивілізаційний проект «Держава Україна» доведено до межі краху. Соціальна структура із максимальною концентрацією фінансових та матеріальних ресурсів у руках кількох кланів відповідає зразкам бананових республік, які виникали у країнах третього світу всередині минулого століття. Цей релікт є насправді унікальним у сучасному європейському контексті.

В Україні реанімовано непотизм (кумівство) середньовічного зразка. Про деномінацію держави свідчать хоча б абсурдні кадрові призначення від Балоги до Богатирьової.

Олігархічний режим, проти якого й піднялася Помаранчева революція,  доведено до абсолюту, і цей прецедент не має аналогів на усьому пострадянському просторі.

Політичні психологи багато уваги присвятили психопатологічним аспектам політичного лідерства, коли інтелектуально-психологічна непридатність однієї людини може завдати такої непоправної школи суспільству, яке налічує десятки мільйонів.

В Україні останніми роками збудовано найкорумпованіший у Європі олігархічний режим. В інтересах, які управляють процесами на території України, практично відсутній інтерес національний.

Нинішня Україна важко піддається визначенню сучасної держави, а швидше нагадує «безхозну» територію, на якій безкарно правлять бал кілька кримінальних кланів. Україну невипадково називають Росукренергоінкорпорейтд. 

Чи відбудеться зміна цього катастрофічного статук-кво на грядущих, п»ятих президентських виборах? На жаль, контр-еліта виявилася не готовою пред»явити суспільство свого кандидата.Так звані «нові обличчя»  типу Яценюка чи Тигипка – це погано приховані висуванці все того ж олігархату.

Тому нинішні вибори – це дуель двох фаворитів Тимошенко і Януковича. Зрештою, так було і на усіх попередніх чотирьох президентських кампаніях, коли у спір двох не зміг втрутитися жоден третій.

Зміни лідерів до кінця виборів не відбудеться. Крім того, діє схема «Троє – проти однієї», коли спільний інтерес проти Тимошенко поєднує Ющенка, Януковича, Яценюка, які діють як одна команда. Розподіл трьох ключових посад між ними після виборів не є принциповим. Головне – не допустити перемоги на президентських виборах Тимошенко.

Позиція західної України на двох останніх президентських виборах була вирішальною. Вона зуміла консолідуватися навколо майбутнього президента, що й визначило його перемогу. Розклад сил цього разу дуже простий: якщо Галичина виступить консолідовано, то президентом стане Тимошенко. Якщо вона віддасть значну кількість голосів аутсайдерам, з її допомогою президентом може стати Янукович.

Як нагадали політологи, на парламентських виборах 1998 року голоси за КУН, який не потрапив у парламент, перетворилися у мандати для компартії України. Сценування розвитку України зводиться до того, що за президентства Януковича не передбачається зміни статус-кво, оскільки його гасло про так звану стабільність – це консервація існуючого корумпованого ладу. 

Виходячи із порівняльного, морально-психологічного, інтелектуального, світоглядно-ідеологічного аналізу, шанс на перехід до мобілізаційної моделі містить варіант  обрання президентом Тимошенко. Але їй належить стати іншою уже у ході самої кампанії. Перш за все, необхідно пред’явити стратегію та ідеологію такого державного новоутворення у центрів Європи, як Україна. Цього не зробили її попередники. 

Поки що держава існує де-юре без достатнього обґрунтування власного існування і місця у глобальному світі. Новий президент повинен  виявитися спроможним здійснити кардинальне оновлення політичного класу і включити до управління державою продуктивні та пасіонарні людські ресурси, які є у всіх регіонах і які витіснені на узбіччя злютованим олігархатом.

Якщо Україна не зрушить із мертвої точки, якщо не покине стан стояння на місці, якщо не вийде із існуючих координат геополітичної сейсмології, якщо не перегорне тої сторінки власної історії, яка розпочала писатися у 2004 році, існує реальна можливість деномінації самої держави.