|
|
04.08.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
“ЖДУТЬ” |
Свого часу відомий російський історик Карамзін на запитання про те, як можна одним словом описати ситуацію в Росії, висловився коротко: “воруют”. Перефразовуючи класика, описати існуючу сьогодні політичну ситуацію в Івано-Франківську також можна одним словом — “ждуть”.
При цьому чекають всі: мешканці міста “ждуть” на ті зміни та суттєві покращення їхнього побуту, які їм обіцяли на виборах; колишні міські можновладці “ждуть” на експропріацію (іншими словами — повернення міській громаді награбованого ними добра за попередні 8 років); працівники виконкому, популяція яких становить три з половиною сотні, “ждуть” на подальше вирішення своєї долі; міські депутати “ждуть” моменту, коли можна буде починати “дерибан” — повертати собі за-трачені на вибори кошти та зусилля, а міський голова “жде”, коли ці депутати нарешті зрозуміють, що міська рада — це пасовисько не для них.
Отак всі і “ждуть”. Після виборів минуло вже понад три місяці, і виборці потроху починають таки цікавитися тим, кого ж вони вибрали у депутати. Справа в тому, що останні вибори до міської ради відбувалися на пропорційній основі, тобто за пар-тійними списками. Тож наші городяни, проковтнувши значні порції чергової наживки (у вигляді політичної реклами) вперто голосували за відомі загальноукраїнські політичні бренди, мало цікавлячись персоналіями в місцевих списках та програмами місцевих “однойменних блоків”. Логіка проста — голосую за Юлю (чи Вітю), а вони вже там самі розберуться, кого в Івано-Франківську записати у депутати. Ніхто, звичайно не сумнівається в геніальності Юлі-Віті чи інших київських політиків, проте дуже сумнівно, щоб хтось з них міг би познайомитися із не менше як 100 тисячами (!) кандидатів, яких повисували парт-осередки їхніх політичних сил у депутати усіх рад і усіх рівнів в Україні. Тому вибори до міської ради стали насправді виборами кота в мішку, вірніше 60-ти “котів”. Причому не всі з цих 60-ти є білими і пухнастими: як мінімум зо 20 із них вважаються серйозними хижаками і “водяться” у всіх, без винятку, шести фракціях.
Декотрі найбільш наївні виборці вже намагаються шукати свого “котика” (депутата). Не думаю, що їм це так легко вдасться, бо новий виборчий закон не передбачає правового закріплення депутата за округом. Тому якщо ваш “котик” (чи то депутат) до вас сам не прийде, то з своїми комунальними проблемами доведеться звертатися до тих же Юль-Віть, за розкручені імена яких (чи то за їх “фейси”, “коси” та “хвости”…) ви голосували.
Таке голосування на минулих виборах до міської ради спричинило те, що мешканці міста, обравши міського голову, наче посадили його в клітку з небезпечними хижаками і тепер спостерігають, чи стане він добрим приборкувачем звірів. Судіть самі: за міського голову проголосувало близько 50% виборців, а за його іменний блок тільки 11%. В той же час за кандидата від вибочого блоку “Наша Україна” проголосувало 10%, а за міський блок “Наша Україна” близько 40%, що дало йому змогу провести в міську раду 23 з 60-ти депутатів.
Треба віддати належне міському голові, що, потрапивши в таку раду, зумів швидко зорі-єнтуватися і досі дає собі якось раду. Його окремі “підопічні” хоч і ричать, і скалять зуби, але принаймні не кидаються на свого приборкувача.
Міський голова (приборкувач) хотів би, що б то виходило класично: і вовки ситі, і вівці цілі. (Вівці тут у розумінні — комунальне майно, ділянки під забудову і бюджетні асигнування). Проте, ситих вовків не буває, та й не задурно ж їм брати участь у циркових виставах та шоу (себто комісіях та сесіях міської ради). Багато з них таки дуже потратилися, купивши квартири своїм сородичам по фракціях за те, що ті поступилися їм своїм місцем на цирковій (політичній) арені, “добровільно” склавши з себе депутатські повноваження.
Наш міський голова, мабуть, щиро заздрить президентові, що той має право розпускати парламент. А ось міський парламент розпустити неможливо. В разі особливої небезпеки міський голова міг хіба апелювати до виборців, які, наче глядачі на виставі, спостерігають за політичними пристрастями. Проте наші виборці, традиційно лузаючи насіння і активно випльовуючи лушпиння на голову нижче сидячих на трибуні, мало що розуміють насправді в політиці. Хоча розуміють, що їхні депутати “не задурно” дірвалися до владного корита.
Р.S. Колись, наприкінці 70-х, мої сільські ровесники розшифровували абревіатуру ВЛКСМ (тодішній комсомол) так: “вуйко Ленін крав солому мішками”. Ці селюхи вже віддавна живуть тут, у місті, але, голосуючи сьогодні за якесь “мандаринове” НСНУ, і далі мислять категоріями тієї ж соломи. При цьому пора б уже їм зрозуміти, що їхні обранці харчуються зовсім не соломою, а виключно “капустою”, причому “дуже зеленою” і “в особливо великих розмірах”. А солома як завжди для них — електоральних баранів і овець. Жуйте, на здоров’я, “розумні” ви “наші” і “ждіть” далі.
Андрій Микитин
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1292 рази |
|
|
RSS
