Президентські вибори-2010, або Де знайти Соломона?

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет на День Незалежності України виголосив молитву, в якій, зокрема, просив "дарувати соломонову мудрість" президенту Ющенку, допомогти уряду розвивати економіку та пробудити совість депутатів і суддів. Слухали цю молитву всі очільники держави, і Президент Віктор Ющенко, і прем’єр Юлія Тимошенко, і спікер Володимир Литвин.

Два святкових дні поспіль вони демонстрували дивовижну єдність: разом започаткували нову традицію підняття національного прапору на площі Конституції біля Верховної Ради, разом покладали квіти до пам’ятників Шевченку та Грушевському, разом відкривали Мистецький Арсенал, разом молилися за Україну. Все так мило і чинно, наче й не було до того взаємних образ та звинувачень.

У цій компанії не вистачало хіба лідера опозиції Віктора Януковича. Але ж відомо, що тиша буває перед бурею. І ці політики, які ще вчора разом молилися, вже завтра, спокушені владою, будуть метати один в одного громи і блискавки. Фактор президентських виборів ось уже декілька років поспіль є визначальним у відносинах між президентом, прем’єром та Верховною Радою. Часто саме він, а не державні інтереси, лежить в основі прийняття тих чи інших рішень.  

Країна на двох? 

"Маємо бути свідомі – на цих виборах вирішуватиметься не лише подальше політичне життя країни, але й наш великий цивілізаційний вибір, куди ми йдемо: назад у вчора, чи ми йдемо вперед", - заявив Президент Віктор Ющенко у своїй промові до Дня Незалежності, і додав, що на шальках терезів – "наше безпечне і заможне майбутнє або консервація кланів, які вже знову ділять країну на двох". Хто ці двоє, не важко здогадатися, ще б пак, адже напередодні свят Партія регіонів та БЮТ подолали президентського вето на закон про президентські вибори.

Юлія Тимошенко, яка стояла позаду президента поруч з Вірою Ульянченко та Раїсою Богатирьовою, добре почула ці слова Віктора Андрійовича і, вочевидь, запам’ятала. Не важко передбачити, що Юлія Володимирівна не забариться з відповіддю, але прозвучить вона не у святковому привітанні, а у конкретних діях, наприклад, під час голосувань у парламенті.  

Отже, подолання вето президента на закон про вибори спричинило нову хвилю розмов про поділ "країни на двох". Партію регіонів та БЮТ звинувачують у цьому не вперше. Про це говорять перманентно, ось уже декілька років поспіль, особливо, коли політична криза загострюється. Наприклад, так було у вересні 2008 року, під час спільного голосування БЮТ та ПР за закон про Кабмін, або ж цієї весни, коли йшли розмови про коаліцію білосердечних і біло-синіх й про можливість прийняття їхніми стараннями нової Конституції, що нібито дозволяла би обирати президента у парламенті.

Тоді до голосів із Секретаріату Президента долучився і спікер Володимир Литвин, мабуть, тому, що не побачив себе у цих майбутніх розкладах. А коли переговори між БЮТ та ПР зірвалися, він заявив, що це "громадська думка не дозволила поділити країну на двох". Юлія Тимошенко у свою чергу називала розмови про "країну на двох" "чорною пропагандою".  

Проте всі розуміють, що сценарій "країна на двох" може бути реалізований за умови жорстких домовленостей, які жодна із сторін не порушить після президентських виборів. Такої гарантії немає. Згадайте хоча б переголосування за закон про Кабмін: 2 вересня 2008 року БЮТ та ПР голосували за цей закон, а вже через місяць, 2 жовтня, БЮТ та НУНС скасовували це голосування. Або те, як ПР в останній момент відмовилася від домовленостей щодо нової Конституції та широкої коаліції. Система довіри давно зруйнована.

"Вони (ПР і БЮТ – Авт.) вміють домовлятися лише щодо тактичних питань", - переконаний політолог Кость Бондаренко ("Киевский ТелеграфЪ", №34, 21-27.08.2009 р.).  

Тим не менше президент продовжує наполягати на своєму, в чому його щиро підтримують деякі експерти, які вбачають у методах управління прем’єра авторитарні нотки. У той же час опоненти В.Ющенка говорять, що теза "країна на двох" є мобілізуючою для його електорату та й електорату Арсенія Яценюка також, і що таким чином Віктор Андрійович починає свою президентську кампанію.  

Насправді, перед Україною у цій виборчій кампанії стоїть чимало ризиків. І один із них яскраво проявляється у ході дискусії про "країну на двох". Зокрема у цій дискусії ніхто з політиків із різних таборів не згадує парламент. Зв’язка "президент-прем’єр" стала домінуючою. І це небезпечно, оскільки може закінчитися повною втратою демократії (за прикладами далеко ходити не треба – Білорусь та Росія, з їхніми керованими парламентами, поряд). Очевидно, що політики уже давно розглядають парламент лише як інструмент вирішення своїх власних політичних та економічних проблем, а не як одну із гілок влади. Лише експерти та політологи інколи нагадують їм, що цей орган ще існує і його ніхто не відміняв, а тому не можна його остаточно списувати, обговорюючи тему перерозподілу влади між лідерами президентських перегонів після президентських виборів.  

"Схеми, за якою майбутній президент може гарантувати прем’єрство своєму опоненту, я ще не бачив. Насправді, не президент вирішує, хто буде прем’єром, а коаліція. А коаліція може бути і опозиційною щодо майбутнього президента", - стверджує директор Київського Інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко (ГАРТ, 04.08.2009 р.).

Схожу думку висловлює і директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Він також каже, що "обійняти посаду прем’єр-міністра без підтримки парламентської більшості, неможливо". На його думку, "не стільки важливою буде перемога на президентських виборах, скільки перемога в глобальній реконфігурації влади, яка проходитиме після президентських виборів і закінчиться не раніше літа 2010 року" (ГАРТ, 04.08.2009 р.).  

А за таких умов не варто відкидати ще один ризик: влада може бути не стільки поділена на двох, скільки монополізована однією політичною силою. Що може протистояти будь-яким авторитарним тенденціям (чи то на двох, чи на трьох, чи на одного) і не дати Україні остаточно зійти з демократичних рейок? Безперечно, лише потужна опозиція та небайдуже суспільство, які повинні виробити дієві механізми контролю за владою. Якщо такі механізми відсутні, вважає колишній посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн, залишається тільки безкінечна боротьба за владу і "жодні вибори ситуацію не змінять" ("Левый берег", 31.08.2009 р.).  

Щодо опозиції.

Парадоксально, але шанси повернутися на опозиційну лаву мають і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко. Але, очевидно, у силу різних обставин, вони не готові до цього. Цю нішу могло б зайняти так зване "нове" покоління, наприклад, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко, Сергій Тигіпко. Та чи захочуть вони і чи вистачить у них для цього харизми? Однозначної відповіді немає. 

Щодо небайдужого суспільства.

Фонд "Демократичні ініціативи" провів загальнонаціональне опитування випускників середніх загальноосвітніх шкіл під назвою "Ровесники незалежної України: думки, інтереси, громадянські позиції". Опитували випускників двох категорій: тих, в яких у якості експерименту викладали курси громадянської освіти (ЕК); і тих, в яких подібні уроки не проводилися (КК). Отже, результати наступні: брати участь у виборах вважають за потрібне 74% учнів ЕК та 57% - КК.

По 22% учнів і експериментальних, і звичайних класів вважають, що громадянам не обов’язково влаштовувати громадянські акції протесту (непокори чи підтримки). Лише 45% (ЕК) та 35% (КК) учнів вважають, що потрібно встановлювати контроль над владою. 28% (ЕК) та 16% (КК) вважають, що важливо брати участь у діяльності органів місцевого самоврядування. Працювати в органах влади готові лише 19% (ЕК) та 23% (КК). А бути членом тієї чи іншої політичної сили хочуть лише 9% (ЕК) та 12% (КК) опитаних. Натомість досить високий відсоток тих, хто вважає, що країні потрібна не демократія, а "сильна рука", зокрема 34% (ЕК) та 47% (КК).

Таким чином, як бачимо, з громадянською активністю підростаючого покоління поки є проблеми, що, очевидно, уповільнюватиме суспільно-політичні зміни і не сприятиме радикальним демократичним перетворенням.  Хаос на виборах вигідний усім  Зрештою, існує загроза того, що й самі президентські вибори можуть перетворитися, м’яко кажучи, в не дуже демократичне дійство, незважаючи на те, що Віктор Ющенко як гарант Конституції пообіцяв, що "виборчий процес і голосування будуть здійснені вільно, чесно і законно". Звичайно, посада зобов’язує його до таких заяв. Але чи можна їх реалізувати на практиці в країні з недосконалим виборчим законодавством, з корумпованою судовою системою, з викривленим розумінням свободи слова та з пристрастю наших політиків до непублічних домовленостей? Питання риторичне.  

Політики мали майже п’ять років, щоб вдосконалити закон про вибори президента, врахувавши усі недоліки, які стали очевидними у 2004 році. Але тим не менше, ніхто – ні сам президент, ні його опоненти – не скористалися цим часом. Чому? Тому що й завжди – бо превалюють, замість державних, політичні інтереси. А декілька років тому ніхто не знав, як складатиметься політична кон’юнктура сьогодні, і під кого цей закон доведеться виписувати. Такий підхід у певний момент абсурдизував ситуацію, коли Віктор Янукович запропонував підвищити віковий ценз для кандидатів у президенти до 50 років, а потім, після зриву переговорів між ПР і БЮТ, списав це на жарт. 

Не менш абсурдно виглядає і сьогоднішня дискусія (якщо її так можна назвати) довкола закону про вибори. Президент, ветуючи цей закон, обґрунтовував своє рішення турботою про права та свободи громадян та про демократичну процедуру виборів. Його опоненти, БЮТ та ПР, долаючи це вето, також називали аналогічні мотиви. Президент звинуватив їх у бажанні "поділити країну на двох", вони його – у бажанні "залишитися президентом". При цьому обидві сторони визнають, що закон недосконалий і його потрібно було б доопрацювати. Підтвердив це і спікер Володимир Литвин. "Що стосується того, що закон є недосконалим - це і до ворожки ходити не треба", - заявив він, звернувши увагу на те, що в ньому є протиріччя з чинним законодавством, зокрема, з Адміністративним кодексом ("Українська правда", 23.08.2009 р.).

Здавалося б, ось площадка для спільних дій. Та ні, співпраці не буде. Дуже добре пояснив, чому, народний депутат Олесь Доній. На його думку, розумні зауваження президента щодо нового виборчого закону могли би бути враховані. Але, каже депутат, "у той же час розумні підходи не залежать від думки депутатів, бо це вето буде подолано фракціями БЮТ і Партії регіонів, а рішення в них приймаються не депутатами, а керівниками цих політичних сил. Тобто ці поправки можуть бути не прийняті БЮТ і Партією регіонів тільки через те, що їх запропонував Президент" (Zik.com.ua, 19.08.2009 р.). 

"Питання про подолання чи неподолання вето – це фактично питання про те, що буде на майбутніх виборах: хаос чи жорстка система підтасовки результатів голосування", - вважає політолог Кость Бондаренко ("Киевский телеграф", №34, 21-27.08.2009 р.). Але і "хаос", і "жорстка система підтасовки результатів виборів" - це дуже далеко від демократичних принципів, які збираються захищати майбутні учасники виборчих перегонів. І, схоже, їх усіх це влаштовує. Адже ніхто з них не має впевненості у власній перемозі, а спокуса скористатися адміністративним ресурсом на місцях (тобто у контрольованих тією чи іншою політичною силою регіонах) дуже велика, така сама, як і ставки на цих виборах.  

Критики закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України", прийнятого ПР та БЮТ, вважають окремі норми закону такими, що сприятимуть фальсифікації чи зриву виборів. Зокрема йдеться про ліквідацію інституту підписів виборців на підтримку кандидата у президенти; про збільшення розміру грошової застави; про зміну порядку прийняття рішень виборчими комісіями у день голосування та при підрахунку голосів (2/3 присутніх членів комісій, а не списочного складу комісії); про спрощення порядку прийняття рішення про позбавлення права присутності на засіданнях виборчої комісії представників ЗМІ та офіційних спостерігачів; про норми, які регулюють питання оскарження результатів виборів. Президент уже сказав, що він звертатиметься до Конституційного Суду щодо конституційності закону.

І хоча експерти прогнозують, що КС може визнати неконституційними лише окремі положення, а не весь закон, тим не менше опоненти президента переконані, що цим своїм рішенням він може зірвати вибори як такі. Зокрема, депутат від БЮТ Андрій Портнов в ефірі "5 каналу" (28.07.2009 р.) заявив, що легітимність самого КС перебуває під великим питанням після поновлення Сюзанни Станік на посаді судді КС (тепер суддів КС стало 19, а за Конституцією їх має бути 18).

Очевидно, ризик є: ці та схожі процедурні моменти можуть стати приводом для звернення до суду одного з кандидатів-невдах з вимогою визнати вибори недійсними. Але не лише згаданий закон може стати причиною зриву виборів. Володимир Литвин нещодавно оприлюднив ще одну цікаву версію. В інтерв’ю газеті "2000" (21-27.08.2009 р.) спікер припустив: "Наприклад, обирається Янукович. Він приходить в сесійну залу для присяги… Але половина сесійної зали демонструє відсутність депутатів. Ще можуть порожні крісла прапором накрити в знак протесту. Чи партійні прапорці поставити. Наскільки легітимним буде почувати себе новий глава держави? Те саме.

Нинішній прем’єр, ставши президентом, збирається на присягу до Верховної Ради, але її в сесійну залу не пускає Партія регіонів. Починається судова тяжба".  В одному із своїх останніх інтерв'ю колишній соратник президента Віктор Балога порадив тому, аби не стати "мимовільним співучасником фальсифікації виборів", перестати погрожувати пальцем з Банкової і сісти з Януковичем і Тимошенко за стіл переговорів ("Дело", 27.07.2009 р.). Правда Віктор Іванович не уточнив, про що саме треба домовлятися: чи-то про особисті гарантії, чи-то про прозорі й чесні правила гри для всіх учасників виборів.  

Звичайно, мало віриться, що ключові учасники виборчих перегонів підуть на підписання своєрідного пакту про цивілізоване ведення виборчої кампанії, у якому б давалися певні гарантії щодо неможливості фальсифікації виборів чи будь-яких інших порушень.

Проте у силах кандидатів хоча б не використовувати технології, які працюють на розкол країни, як це було у 2004 році, які грають на руку найближчим сусідам та ставлять під сумнів існування самої держави Україна. Зниження градусу конфліктності, як у політичному середовищі, так і в суспільстві, може стати мінімальною інвестицією кожного з них у майбутнє, і полегшити вирішення багатьох питань після виборів.

Діана Дуцик, політичний оглядач УНЦПД