Мерці з державної шафи

Жалюгідний стан вітчизняного туризму змусив академічні світила, фахівців галузі та представників турфірм зібратися за одним столом, аби знайти шляхи порятунку чи не найціннішого джерела наповнення державної казни.

Летаргічний сон вітчизняного туризму став настільки звичним для українців, що про нього вже й забули говорити. А що говорити про покійника? Або добре, або – нічого. Тож краще, думалося, - останнє. Проте є люди, яким і в такому стані туризм цікавий. А ще цікавіше – його воскресити, розвинути й змусити працювати на користь його рятівників, а відтак – через податки – й держави. Саме на пошук способів відродження і був спрямований перший із ряду туристичних форумів «Пізнаємо Україну», який спільно організували Українське географічне товариство, Всеукраїнська спілка краєзнавців, Всеукраїнський благодійний фонд «Україна - Свята Родина» та географічний факультет Національного університету ім. Т. Шевченка. Аби знаходитись якогомога ближче до теми розмови, форум проходив на території дитячого оздоровчого комплексу «Перлина Придністров’я».

Метою форуму стало громадське обговорення Концепції розвитку вітчизняного туризму на 2011-2015 роки. Цей документ є основою Плану розвитку туризму, який погоджується державою і згідно якого має діяти та фінансуватися галузь. Проте, для початку, туризм вимагає реанімування, адже з набуттям незалежності ми повністю втратили будь-яку інфраструктуру. Лише подекуди місцеві активісти, намагаючись запрезентувати власний край та  заробити бодай копійчину, будують довкола руїн фортечних мурів магазинчики з сувенірами, невеликі готелі та організовують недешеві розваги.

- Сучасний туризм не може ефективно розвиватися без залучення приватних інвестицій, впевнений Іван Матiєшин, президент благодійного фонду «Україна - Свята Родина», за підтримки якого відбувався форум. - Це зрозуміло кожному. Вочевидь, у концепції необхідно якомога глибше розписати модель державно-приватного партнерства. Розвиток туризму неможливий і без проведення аналізу існуючих в Україні об’єктів туризму, складання їх загальноукраїнського кадастру.

Туман над рікою…

За відсутності такого реєстру, на думку науковців, багато об’єктів залишаться незнаними нi державою, нi підприємцями, нi туристами – і більшості історично-культурних та природних пам’яткам лишається хіба що остаточна руйнація. Проте, наразі, відповідні державні органи нічим, окрім переливання «з пустого в порожнє» не займаються. За словами Ольги Любіцевої, доктора географічних наук, з них навіть елементарної статистики «витягнути» неможливо.

- Проводячи аналіз українського туризму ми брали цифри не у наших державних органів статистики, а в європейської ради з туризму! – обурюється Любіцева – Немає в нас системи обліку й статистики! Вам ніхто не скаже, який внесок приносить в місцевий бюджет конкретний об’єкт, ніхто не знає, чим він займається в повній мірі. Податкова займається фіскальними речами, а статистики – немає. Один тур і один готель на регіон – це не форми стстистичної звітності, звідки можна взяти аналітичну інформацію. Це так – легенький туман над Дністром. Ми знаємо, що там є річка, але за туманом її не видно. Так само ця «статистика» - ми знаємо, що діяльність є, але, на жаль…

За словами науковця, минулого року студенти університету ім.Т. Шевченка зробили спробу уніфікувати туристичні ресурси в межах Київської, Чернігівської та, частково, Житомирської областей. Проте держава у цій спробі відіграла лише роль «інформаційного партнера» - подзвонити куди потрібно й попросити, аби допустили. Ані ініціативи, ані бодай якоїсь фінансової допомоги. Власне тут мала б згодитися приватна складова українського туризму. Потрібно лише чітко розподілити державні та приватні функції на законодавчому рівні.

- Чим ми можемо стимулювати приватний бізнес? – продовжує пані Любіцева. -  Зрозуміло, в кращому випадку,  податковими канікулами. В гіршому – знизимо податковий тиск. Але ці питання також мають бути введені до законодавства. Потрібно стимулювати туризм «на в’їзд», чого зараз ніхто не робить – стимулюють «на виїзд». Тому більшість наших туроператорів працюють на виїзд. Це і легше і економічно вигідніше – податки ті самі, а мороки на порядок менше.

Інваліди – поза грою

Проте, туризм для здорових мешканців нашої держави, незважаючи на його жахливий стан, знаходиться на пікові свого піднесення, якщо порівнювати його з розвитком туризму для інвалідів. Цю проблему на Форумі підняв Володимир Петровський, голова Всеукраїнської профспілки працездатних інвалідів.

- До Концепції цільової програми розвитку туризму й  курортів потрібно обов’язково внести пункти не лише соціальний туризм, але й окремо – про туризм для інвалідів, - наголошує Петровський. – Звісно, там є загальні слова про недієздатних, але такою ж недієздатною може під час вагітності бути й жінка. Тому необхідно говорити власне про інвалідів. Адже на сьогодні ці люди взагалі не мають змоги займатися туризмом, спеціалістів які б могли проводити тури для таких людей один чи два на всю країну. Та розвивати цей напрямок необхідно – активний відпочинок є частиною програми реабілітації, туризм дає інвалідам можливість повірити в свої сили.

На кінець своєї промови Володимир Петровський показав відеоролик про перших в історії України чотирьох незрячих людей, які 24 серпня здійснили стрибок з парашутом.

Що казати? Поки держава мовчить, підприємці заробляють статок. Потрібна їх єдність – на цьому сходяться думки усіх фахівців у сфері туризму. Лише тоді буде й рекреація, й туризм, й умови для людей із спеціальними потребами.

- Якщо в програму не включать простих підприємців, туризм зведеться до рівня освіти, медицини, культури, - впевнений Володимир Великочий, к.і.н. Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. - Це буде третьорядна сфера і галузь – дотаційна, сіра, яка не те, що приносить прибутки – невідомо де гроші діває. Проте в цій концепції ми повинні говорити не про модель державно-приватного партнерства, а насамперед – про модель державного менеджменту в галузі туризму. Чи присутня в нас управлінська модель зараз? Зараз ми не знаємо, як керуємо туризмом. Навіть керівництво туркомпаній. Якби сьогодні хтось запитав – як відбувається процес регулювання – відповісти було б складно, скоріше - неможливо. При тому, що в нас є прекрасна вертикаль – міністерство, державна служба, обласні управління… але що вони регулюють? Невідомо. Разом з тим, суб’єкти повинні мати гарантії, що правила «гри» не зміняться в ході самої «гри», як це в нас часто буває…

 На дно із піснею

Проте, чи не найкращим ілюстратором жалюгідного стану українського туризму став другий день Форуму. Насправді учасники мали побачити «соту долю усіх красот своєї вітчизни» і на практиці переконатися у потенціалі українського туризму, проте, як краще не вийшло...

Ранок починався як завжди – густий, мов холодець, туман над Дністром, легенький димок над рештками вчорашнього вогнища і перші промені сонця на піджовклому листі багатолітніх дубів. Ідилія, яку потрібно було покинути, виїхавши автобусом до місця над рікою, де на учасників сплаву вже чекали човни.

Дорогу описувати не варто – всім і так давно відомо, що в Україні, окрім центральних магістралей, комфорт пересування можуть забезпечити хіба Т-80 чи кар’єрний самоскид, яким байдуже до «ваших» вибоїн та, м’яко кажучи, нерівностей шляхового покриття. Звісно, якщо так можна назвати те, по чому ми повсякчас їздимо. Тож через хвилин сорок перевалювань  величезного «Неоплана» з боку на бік, ми приїхали до місця, де пройдуть лише танки – останны 1,5 км. до берега Дністра довелося долати пішки, милуюючись воістину прекрасними краєвидами дністрянської природи. А далі почалося головне – інструктажі та, власне, те чого так усі чекали – сплав.

- Вас усіх застраховано на …тис. грн., - намагався вселити надію в душі новоявлених туристів веселий вусатий дядечко, головний на сплаві. – Якщо, борони Боже, з вами щось погане трапиться, компанія виплатить кошти, яких вистачить на лікування…

Ось тут в мене, як туриста з чималеньким досвідом, відразу почали з’являтись запитання. А чи визнає страховик будь-який з можливих інцидентів страховим випадком, якщо човен, на якому плив я, не було обладнано засобами зв’язку? Звичайно, вголос я його не задав. Навіщо псувати ідилію найкращого в світі туризму? Проте невдовзя питань ставало все більше і більше.

Чому мене не змусили одягти рятувальний жилет? Ну, я, припустімо, добре плаваю. Але що з того? Невже й страховий агент, який досліджуватиме тіло з характерним, як то кажуть, посинінням, так само не буде «проти» відсутності важливої частини гардеробу?

Нікому з учасників такі каверзи й на думку не спадали. Проте ось він – реальний стан. Безконтрольні підприємці усіма правдами й неправдами прагнуть «здерти» з туриста лишню копійчину, не дбаючи, в переважній більшості не те що про сервіс чи комфорт, ба – навіть безпеку. Вихід один – кругова, так би мовити, порука – держава дивиться за підприємцями, а ті – за державою. Все. Інакше доведеться нам ще й похорони галузі справити… 

Всі чемно зайняли свої місця й почали рушати.

Наш плавзасіб, який я просебе називав «Вихід» (саме цей напис красувався на одному з бортів нашої рятувальної шлюпки), йшов передостаннім. За нами – лише хвилі й човен з тим самим веселуном-мареманом.

- У нас на борту аптечка, тому ми повинні йти позаду всіх, - переконав він мене авторитетним голосом, коли я спробував пояснити, що ми будемо плисти дуже довго – як-не-як «на борту» двоє людей з жагою зробити якнайкращі фото. Ну що ж, так то так…

 Пройшовши, як кажуть справжні моряки, «на веслах» близько 10 км, ми почали помічати, що рятівний наш гумак все важче й важче просувається вперед. Закрадались недобрі передчуття. Трохи згодом я мало не вивалився в воду – висота борта, на якому я «працював» гребним гвинтом, зменшилася майже вдвічі!! Юрко, фотограф-веселун, що сидів праворуч мене, теж, схоже, помітив щось недобре. Й лише двоє дівчат позаду нас спокійно собі веселились…

Подальший перебіг нашої 20-кілометровоі мандрівки переповідати не варто. Була лиш думка – дотягнемо чи ні, бо повітря в нашого суденця таки меншало. Лиш в самому кінці, коли ми побачили місце, де прибилися до берега усі наші колеги, з мене вилетів уривок пісні, яка чи не найкраще характеризує стан нашого туризму:     

Мы летим, ковыляя во мгле,

Мы летим на последнем крыле -

Бак пробит, хвост горит, но машина летит;

На честном слове и на одном крыле

Автор: Костя Безгинський

http://h.ua/story/229265/