Політична корупція в очікуванні президентських виборів

Політична корупція в Україні перестала бути «сезонним» явищем і перетворилася на паралельне державне управління, лише в тіньовому його вимірі – така основна теза останнього, жовтневого, дослідження УНЦПД з оцінювання політичних ризиків.

Це оцінювання, що періодично здійснюється на основі аналізу рішень органів влади України та – головне - способів їх ухвалення, дозволяє зробити висновок про все більшу зневагу до затвердженого порядку ухвалення рішень в політичному та управлінському процесах та неналежний стан публічних процедур.  Все частіше і частіше виявляється маніпуляція конституційними та регламентними процедурами у парламенті: процвітає заборонене Конституцією та регламентом Верховної Ради сумісництво, у спеціальних окремих випадках здійснюється заміна способу голосування (з карточкового на підняття рук), все частіше лунають голоси про зміну формату коаліції від конституційного (на основі рішення фракцій) до «інноваційного» (в рамках «індивідуального членства»). Усе більше і більше мільйонних коштів витрачається урядом для додаткового фінансування органів державної влади, створення та обслуговування нових структур або заходів. Причому нерідко таке фінансування здійснюється з Резервного фонду бюджету, створеного в основному для непередбачених витрат.

Один лише, але промовистий приклад: посеред фінансового року розпорядженням уряду від 27 травня 2009 року створюється державна установа «Соціальний контактний центр», для чого з Резервного фонду виділяється 5 млн грн. 24 липня новим розпорядженням уряду цифра «5» замінюється на «20», а з 26 серпня задовольняються апетити даної установи на 28,1 млн. грн.  

Що далі, то більше зміст рішень та стан процедур ухвалення рішень слугує задоволенню інтересів самих учасників політичної та управлінської системи держави, зміцнюючи, щонайменше, фінансовий їх стан. Однак у такого роду відносинах існує ще один вимір: матеріальні зиски від доступу до влади дозволяють політикам (державним посадовцям) розширювати свої позиції у владі, зміцнювати політичний вплив. У відносинах «звичайної», банальної корупції, народженої ще в радянську добу товарного дефіциту, має місце нелегітимний (неправомірний) обмін послугами, що не виходить за рамки цього обміну, наприклад, фінські шпалери на чеську сантехніку, або ті ж шпалери на поїздку за кордон.

Та обмін послугами в політичному процесі означає набагато більше: він слугує неправомірному розширенню владних позицій ініціаторів такого обміну, себто корупційна «рента» в політичному процесі дозволяє її учасникам зміцнити свій власний (персональний) або партикулярний, частковий (скажімо, партійний) політичний вплив. По суті справи, феномен політичної корупції є феноменом купівлі владного ресурсу. Його агентом може виступати будь-хто, хто здійснює обмін одного ресурсу на інший, аби лише той забезпечував політичну підтримку.

Тут може йтися як про того, хто лише ступає в поле політики, роздаючи горезвісну гречку або нездійсненні обіцянки, так і того, хто розпоряджається суспільним ресурсом, обмінюючи його на послуги чи ресурси з політичної підтримки (наприклад, завод на інформаційний вплив ЗМІ власника заводу). Енергійне неприховане поширення в українському політичному процесі корупційної практики змушує до того, щоб поставити питання, чим вона викликана і до чого призводить, що частково формулюється як питання про елітогенез в українській політиці. Політична корупція в Україні може розраховувати на багаторічне лідерство у системі ухвалення рішень. Її грунт – клієнтські відносини, витворені ще компартійною номенклатурою. Друга хвиля клієнтели піднялася на основі капіталізації відносин у середині 90-х, означених відкритими можливостями для бізнесу формувати власні мережі утриманства, починаючи з персональних секретарів, закінчуючи персональними суддями, прокурорами і депутатами.  

Прихід бізнесу у велику політику виразився у приведенні у велику політику і клієнтів цих мереж, які майновим, соціальним і професійним зростанням мусять завдячувати переважно своїм «патронам». Ця подяка виражається у вигляді певних рішень, що ухвалюються в різних сферах і «гілках» влади в інтересах цих «патронів».

За оцінками 11 із 25 експертів, опитаних УНЦПД у травні 2009 року «Моделювання майбутнього. Зміна облич чи зміна парадигми політичної діяльності?», у системі ухвалення рішень в Україні переважають злиті інтереси партійно-радянської номенклатури та бізнес-груп. Але за цього кожна з цих домінант прагне до розширення та зміцнення своєї мережі. Саме дієвість таких клієнтських мереж у різних сферах влади зумовлює системний характер відносин політичної корупції, що надзвичайно ускладнює можливість суспільних змін та знижує загальний рівень очікувань щодо них.  Якщо досягнення й зміцнення влади розглядати як стратегію, то політична корупція виявляється шикарним для цього, бо практично безвідмовним, засобом. Політична корупція ефективно виробляє владу.

От лише влада за цього неефективна. І тим більш неефективна, чим більш в її процедури входять інтереси клієнтел, руйнуючи ці процедури. Як вказує, класифікуючи клієнтилізм, угорський вчений Андрас Сайо, у цьому типові політичних відносин персональна лояльність щодо патрону переважає відносини, що будуються на засадах демократичного прийняття рішень, професіоналізму державних службовців, ринкової ефективності. Клієнтела базується на неофіційних зв’язках, що в органах державної влади дозволяє підмінювати формальні процедури непублічними домовленостями. Відтак клієнтелізм і політична корупція виступають як взаємопороджуючі і взаємопідсилюючі фактори суспільних відносин.

Існування клієнтських мереж цілком здатне пояснити неуспіх протидії «звичайній» корупції: хабарництво на нижніх щаблях влади виступає складовою забезпечення інтересів «у верхах». Політична корупція не просто руйнує усталені процедури, але й довіру до інститутів влади, делегітимізуючи їх. Клієнтарний характер суспільно-політичних відносин і партійної системи, підкріплений інтересами тих, хто нелегітимним чином придбав місце у системі влади, з необхідністю зумовлює застосування корупційних технік у виборчому процесі. Очікування стосовно застосування корупційних технік у прийдешніх президентських виборах невтішні.  

Те, що корупційні впливи відіграватимуть вагому роль в ході президентських виборів, видається малосумнівним. Але на відміну від президентських виборів 1999-го року, які на думку опитаних експертів були найбільш корумпованими, і в яких ресурс переважно концентрувався в інтересах глави держави, у виборах 2010 року буде йтися про деконцентрацію корупційного ресурсу і змагання клієнтел. Питання полягає в тому, чия клієнтела виявиться більш розгалуженою, винахідливою і сильною.

Враховуючи загальну зумовленість партійної діяльності тіньовими впливами, такі механізми, як прямий і непрямий підкуп виборців, адміністративне втручання у хід виборчої кампанії, незаконний вплив на судові рішення, використання бюджетних (публічних) фінансів в інтересах окремих осіб, фальсифікація документів, нелегітимний обмін ресурсами з групами впливу для отримання переваг, нелегітимне використання можливостей правоохоронних структур, підкуп впливу засобів масової інформації на інформаційне поле, - використовуватимуть також і ті політичні сили, які на сьогодні перебувають поза активним впливом на процес ухвалення рішень власне у Верховній Раді. Відкритим залишається питання використання потенціалу представників в окружкомах від кандидатів, що не вийдуть у другий тур. Отже, нині різновиди цих корупційних технік будуть застосовуватися політичними силами тією мірою, наскільки вони мають доступ до ресурсів впливу та обміну: чим більш розгалужена клієнтська мережа партії і чим ближче політична сила до важелів влади, тим більший у неї горизонт можливостей для активізації відносин політичної корупції і навпаки.

По суті справи, матимемо яскраве змагання сформованих клієнтських мереж за політичне утвердження «патрона», що є умовою виживання самих клієнтел.  Вдосконалення та головне - дотримання процедур ухвалення рішень, забезпечення формальної документальної фіксації домовленостей та їх публічний характер – ось перші кроки до зменшення обсягів політичної корупції. Але остаточне скорочення її виявів та руйнування самої її природи пов’язані із здійсненням системних реформ, формуванням суспільних груп, готових до їх здійснення, усвідомленням ними власних інтересів і політичним їх оформленням.

Світлана Конончук, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень