Надвірна — місто залізничне

У ці лютневі дні залізничники Прикарпаття проходять випробування міцними морозами та заметілями. Але, незважаючи на суворі погодні умови, вони успішно справляються зі своїми обов'язками, вчасно і якісно виконуючи замовлення підприємств із перевезення вантажів, неперервно обслуговуючи пасажирські маршрути.

У цьому ми переконалися, побувавши нещодавно на одній з найбільших станцій Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень — Надвірній.

Стародавнє містечко Надвірна, що притулилося до передгір’я Карпат, пережило своє друге народження по тому, як 116 років повз нього пролягла залізнична колія на лінії Івано-Франківськ—Рахів. Одне за одним тут почали з’являтися різноманітні підприємства, пожвавилося суспільно-культурне життя Надвірної та навколишніх сіл. А центром, до якого, як мовиться, вели всі шляхи, відразу ж стали місцевий вокзал і станція. Звідси надвірнянці від’їздили у далекі світи і сюди поверталися з мандрів, тут відвантажували у вагони свою продукцію і приймали товари, яких у місті не вироблялося. Станція вабила дітлахів, котрі прибігали сюди дивитися на диво-паровози, а їхні батьки, неначе бджоли до нектару, тягнулися до привокзальної корчми — чи не найкращої у місті.

Промайнуло століття. На станції вже давно не пихкочуть паровози, немає і корчми. З провінційного містечка Надвір-на перетворилося у сучасне. Це добре впорядковане місто, де мешкають нафтохіміки і деревообробники, будівельники і, звичайно, залізничники.

На станції Надвірна їх працює менше сотні, але робота, яку вони виконують, — у всіх на виду. Це звідси вдень і вночі відходять гуркітливі состави з продукцією місцевих підприємств, тут сновигають швидкісні експреси та електропоїзди... Тому багато молодих надвірнянців мріють одягти залізничну форму і прийти працювати на станцію. 

Нинішній начальник станції Василь Юрійович Павлюк теж з дитинства, як кажуть, був при залізниці. На ній працював його батько — Юрій Петрович. Був обхідником, а на пенсію пішов з посади чергового по переїзду. Син Василь, як це зазвичай буває, "переріс” батька. І не стільки за посадою, як за кількістю залізничних спеціальностей, які довелося освоювати. Отож трудився він і стрілочником, і прийомоздавачем, і черговим по станції, і маневровим диспетчером... Без відриву від виробництва закінчив Львівський залізничний технікум та Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.

— У ті далекі вже 80-ті роки, коли я почав працювати, станція Надвірна цілодобово була заповнена составами, — згадує Василь Юрійович. — Тоді за день ми відправляли по 10 тис. т вантажів, не менше й приймали. Проте згодом з настанням економічної кризи обсяги перевезень впали у декілька разів. Тому я, як начальник станції, мав докласти чимало зусиль, аби за скорочення кадрів зберегти контингент з досвідчених працівників. Вважаю, що мені це вдалося, бо зараз зі збільшенням обсягів перевезень нам вистачає тієї кількості людей, яка була, скажімо, в роки найбільшого економічного спаду.

Стаємо на ноги

У найкращі роки на території станції працювало три власних маневрових тепловози. В середині 90-х і одному тепловозу не було що робити, то він часто простоював. Одначе вже з декілька останніх років на станції цілодобово працюють дві маневрові машини, які ледь справляються із завданням. Тож навіть без економічних розрахунків можна твердити, що підприємство оживає і, так би мовити, твердо стає на ноги.

А якщо є робота у залізничників, то це означає, що міцніє і економіка у цілому. У Надвірній, наприклад, на повну потужність запрацювали гравійні кар’єри і три щебеневі заводи, комбінат "Нерудник”, які ще років зо п’ять тому ледь жевріли. Надійним клієнтом станційників став і місцевий завод "Інтерплит” та низка потужних підприємств. Але найбільшим партнером надвірнянських залізничників було і є місцеве акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття”, або, як тут кажуть, нафтопереробний завод. Сюди щодоби прибуває до сотні вагонів з сирою нафтою і відвантажується 5—6 тис. т бензину, дизельного мазуту тощо.

Отож завдяки тісній співпраці зі своїми численними клієнтами станційники Надвірної щодня поповнюють касу Львівської магістралі 14—15 млн грн.

Ринкові умови праці спонукали залізничників бережливіше ставитися до державного майна, поліпшувати сервіс для клієнтів. Торік, приміром, тільки за рахунок нетарифних послуг (прибирання вагонів, їх дрібний ремонт тощо) станція отримала понад 7 тис. грн.

— Минулий рік став для колективу станції переломним, — каже Василь Павлюк. — Завдяки добрій організації праці, чіткій взаємодії всіх ланок станційного комплексу ми навантажили і відправили 33361 вагон з народногосподарськими товарами, що майже на 5 тис. вагонів більше, ніж у 2004 році. Це також означає, що ми вміємо працювати з клієнтурою, залучати на залізницю навіть тих відправників, які раніше користувалися винятково автомобільним транспортом. У цьому нам допомагає гнучка тарифна політика, яку зараз проводить керівництво Укрзалізниці.

Комп’ютер людей не замінить. І все ж...

Ми вже згадували про те, що за економічної кризи керівництву станції вдалося зберегти від скорочення кістяк колективу. Але це, за словами Василя Павлюка, не означає, що його не треба оновлювати.

Відділ кадрів підприємства чітко стежить за послужним списком кожного працівника і заздалегідь готує заміну тим, хто збирається на заслужений відпочинок. Зараз середній вік станційних працівників — під 50. Отже, років через п’ять жінки йтимуть на пенсію.

Хто їм прийде на зміну? Начальник станції на це запитання відповідає без обдумування, бо в обличчя знає тих юнаків і дівчат, які не без його допомоги стали студентами і зараз навчаються в училищах, технікумах і вузах. Торік станційний колектив уже поповнили сім випускників спеціалізованих навчальних закладів.

Так по закінченню залізничного вищого навчального закладу став працювати прийомоздавачем Роман Атаманюк. У подальшому він збирається замінити свого батька Мирослава Дмитровича, котрий перед виходом на пенсію працює начальником вантажного району. Гідну заміну підготував собі і старший прийомоздавач Василь Грицюк, син котрого, теж Василь, прийшов на станцію, закінчивши професійно-технічне училище. Добре себе зарекомендували молоді фахівці-першозимники Андрій Пільковський, Роман Балабан та інші.

Звична річ, що молоді люди, котрі поповнюють колектив станції, працювати з дерев’яною рахівницею і з калькулятором уже не будуть, бо вони добре обізнані з комп’ютерними технологіями. На жаль, зараз станційники мають на своєму озброєнні тільки один комп’ютер, у "пам’ять” якого заносять дані про прибуття і відправлення десятків тисяч вагонів, оформлюють натурні листи та інші документи. Цього надто замало. Тож Василь Юрійович Павлюк мріє про те, аби у найближчий час уповні комп’ютеризувати виробничий процес, а для товарних касирів створити автоматизовані робочі місця.

Мрії збуваються

В Івано-Франківській дирекції залізничних перевезень, як і скрізь на Львівській магістралі, ведуть курс на оновлення і реставрацію вокзально-станційних комплексів.

За останні п’ять років залізничні будівельники дали друге життя вокзалам та станційним спорудам у Коломиї, Чернівцях, Івано-Франківську, Галичі та в інших містах. До столітньої ж станції Надвірна руки будівельників не доходили. Лише у позаминулому році вони поставили тут риштовання. На щастя, довго воно тут не стояло, бо наприкінці року вокзально-станційний комплекс постав у оновленій красі. На всіх приміщеннях було перекрито дахи, у світлі пастельні тони пофарбовано стіни адміністративної будівлі, зроблено євроремонт всередині приміщень. Працівники станції і вокзалу дістали в користування світлі кабінети зі зручними меблями, санітарно-побутовий комплекс з індивідуальними роздягальнями та душовими.

Задоволені роботою будівельників насамперед пасажири, для котрих облаштовано простору і водночас затишну залу-чекальню, квиткові каси, камери схову тощо.

По реконструкції вокзалу легше працюється складачам поїздів та оглядачам вагонів, адже станційні колії капітально відремонтовані й добре освітлені.

Іван Антонюк, Михайло Садовий,
"Магістраль”