|
|
17.08.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Потойбіччя Зловісні речі |
Володимир Єшкілєв
Коли світ мертвих зустрічається зі світом живих, то нічого доброго з тих зустрічей, як правило, не виходить. Занадто вже вони різноправні, ці світи. “Мертві шкодять живим”, — любив повторювати авторитетний кашмірський духовидець Саї Гюрсай, але ніколи не пояснював учням та послідовникам мотивів тих затятих мертвих шкідників. Може вони нам, живим, заздрять? Як би там не було, але цвинтарі та погости в більшості народів є місцями сумнівними. Цю стару істину використовують митці. Всі випадки перелічувати не будемо. Згадаємо лише, що на “архетипному” образі неспокійного кладовища побудовані популярні серії фентезійних романів Ніка Перумова “Дочка Некроманта” та “Війна маґа”.
Енергетика цвинтарів притягуює некромантів, ворожок та сповідників темних люциферіанських культів. Якщо людину “тягне” на цвинтар, значить якась надприродна сила звернула на неї увагу. В мешканців кладовищ довгі “руки”. Народні повір’я в цьому питанні навдивовиж солідарні з трактатами древніх книжників. Скажімо, східні сло¬в’яни, народний епос яких переповнений цвинтарною містикою та чортівнею, вважали, що на кладовищах селяться демони, варґи, перетинники, вишмельки, кадавари, діричи, мрацури, хрестовити та недобрі духи. Цвинтарна земля з давніх часів широко використовується самодіяльними окультистами і справжніми чорними маґами в подвійній якості цілющого/знищуючого засобу.
Східноукраїнські відьми доби Хмельницького й Дорошенка, як свідчили писучі сучасники тих буремних гетьманів, лікували цвинтарним піском неплідність, нічні пристріти та болючі набряки на кінцівках. У минулому столітті тих хворих, котрих прирікала на невиліковність безкоштовна радянська медицина, знахарки доправляли подихати цвинтарним повітрям, на диво цілющим у напрямі бронхіальних захворювань. Магічне повітря кладовищ ефективно лікує астму та астматичні бронхіти, в чому, у свій час, пересвідчився автор цих рядків. На півночі цвинтарною землею лікували також злоякісну меланхолію та психічні травми. Натирали нею тіло під серцем – на серці, відповідно, легшало. Відступав сум-пересум за померлими родичами та близькими.
Натомість на слов’янських Балканах існує стійке повір’я: цвинтарна земля за жодних обставин не повинна потрапляти туди, де мешкають живі. У деяких з південних слов’ян є окреме взуття “для кладовищ”. У цьому взутті там ніколи не заходять до хати, залишаючи його під сходами, у дворі. Якщо ж, випадково, цвинтарні порохи і глини потрапляють на “цивільні” мешти, їхнього власника (власницю) змушують ретельно вимити заражені мертв’яцькою речовиною підошви й халяви. Воду з того миття зливають за парканами.
“Репортер” вже знайомив своїх читачів зі свідченнями колиш¬ньо¬го Генерального прокурора України Святослава Піскуна. Цей добродій, котрий артистично поєднав у своїй кар’єрі правоохоронні та політичні формати, повідомив українську громадськість, що в дворі у Гаранта нашої Конституції стоїть прадавня половецька баба. На зразок тих, котрі ставили на половецьких курганах-могильниках. Він також натякнув, що проблеми зі здоров’ям у Президента можуть бути пов’язаними з негативними енергіями, що струмують з давніх могильних об’єктів.
Колись давно, коли я тільки почав захоплюватися колекціонуванням старожитного причандалля, старий досвідчений антиквар (з числа тих провінційних “ґобсеків”, що пережили всі зими й відлиги радянщини у теплих музейних шпаринах) попередив мене: “Це насправді дуже небезпечне хобі. Старі речі несуть із собою маґічну пам’ять про гріхи тих, хто ними користувався”. В тому розрізі, безперечно, бабуся екс-генпрокурора таки мала рацію. Тисячолітні степові “баби” накопичили, певно, велику силу тої маґічної пам’яті. “Заряджені” на відлякування розкопувачів курганів ще прадавніми шаманами кочовиків, вони століттями акумулюють специфічні та дикі енергії. Один мій приятель намагався встановити подібний “артефакт” у новозбудованій карпатській колибі. Три поспіль аварії в опалювальній системі та безпрецедентні нашестя мурах переконали його, що буде за краще прикрасити той шинок кера¬мічною копією.
Колекціонери антикваріату знають – якщо їх починають переслідувати хвороби, треба негайно продати найбільш улюблену або ж найкоштовнішу річ з домашнього зібрання. Зволікання є смертельно небезпечним. Невидима й невідчутна “знакова субстанція” маґії повільно, але неспинно “перетікає” з речей-від-мертвих на речі-для-живих. А з них потрапляє на астральні рівні людського “Я”.
Іноді ці потоки нешкідливі. Але серед потічків і джерелець “енергетичного обміну” тонких планів єства можуть трапитися струмені древнього “рафінованого” зла, відшліфованого поганськими жерцями на кривавих степових і гірських вівтарях. Або чорні краплини відьмацької енергетики. Або сила, захована в символах, накреслених на предметах. Це повинні пам’ятати ті небідні хлопці, які вирішили вкласти гроші у бляшки з позеленілої бронзи, почорніле срібне плетиво та тьмяне золото, вибрані “чорними археологами” з могил забутих історією відьмаків і деспотів.
А вчора в телевізорі знов показували кримський Бахчисарай, де на древньому татарському кладовищі вже кілька місяців не вщухає войнушка місцевого значення. Мусульмани воюють за повернення своє цвинтарної землі. Правильно роблять. Бо що то за тор¬гівля на могилах, гріх і знакове згіршення.
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1556 разів |
|
|
RSS
