|
|
01.11.2005
12:00
|
 Версiя для друку |
Після сказаного (спроба суб’єктивного текстового аналізу) |
В «Репортері» за 20 жовтня вміщено велике інтерв’ю голови Івано-Франківської ОДА Романа Ткача. Великі обсяги прямої мови часто спокушають до роздумів. Адже людина несвідомо (а, іноді, свідомо) виговорює не тільки свої думки але й «самого себе» -- свої родові та освітні джерела, психологічні комплекси, фобії, таємні бажання. В аналізі текстових відбитків «потоків свідомості» насправді зустрічаємо небагато того, що в академічних колах звикли називати «наукою». Це, скорше, своєрідна «магія», «парасвідоме намацування» коренів чужої особистості. Так само, як і графологія, хіромантія, нейролінгварне декодування, ці практики текстового аналізу неможливі без інтуітивних здогадок.
Дослідникові в цих практиках відкривається достатньо цікавого. З огляду на певні етичні обмеження, не все з проаналізованого можна відкривати загалові. Скажімо, є протиправною дією оприлюднювати будь-які висновки та підозри щодо психічного здоров’я об’єкта аналізу. Але деякі, нешкідливі для честі, гідності і кар’єри, висновки можна, на нашу думку, виносити на ширше обговорення. Зрештою, народ має розуміти своїх героїв. Це – без іронії.
В інтерв’ю Романа Ткача «Репортеру» (а також в інших його інтерв’ю іншим ЗМІ, які теж стали відправними матеріалами для цього шкіца) знаходимо багато ненавмисно «виказаних» знаково-структуральних особливостей його спілкувальних навичок та звичок. Спробуємо на базі цих «субструктур» вияснити: як працює комунікативний ресурс людини, якій Президент довірив долю одної з областей України, мрії та сподівання 1 мільйона 400 тисяч її мешканців. «Ресурсний портрет», зрозуміло, не претендуватиме на науковість, повноту та вичерпність. Це лише довільні ескізи, панове. Лінії, плями, штрихи. Черти і різи.
Ось, до прикладу, у прямій мові Роман Володимирович тяжіє до меседжевих (посланнєвих) конструкцій із акцентованим надлишком слів-маркерів типу «відродження», «поступ» («маємо продовжити динаміку поступу», «чіткі кроки дальшого поступу» тощо). Таке маркування іноді називають «романтично-прогресистським». Тут відчувається мітингова навичка людини з технічною освітою.
Можна припустити також, що стиль висловлювань голови ІФ ОДА формувався здебільшого під враженням від виступів «мітингових корифеїв» кінця 80 – початку 90 років (В’ячеслава Чорновола, Дмитра Павличка, Левка Лукьяненка, Миколи Яковини та інших), які дещо зловживали «високим штилем» задля підсилення емоційності виступу.
Це також нагадує стиль популярних політичних брошюр та застільних бесід-тостів. Такий висновок підтверджується стандартним для посадовців певного вишколу запереченням: «не називайте мене губернатором, так не люблю». Пан Роман, на жаль, не відчуває за словом «губернатор» ані «крицевої фонетики» терміну, ані славної римсько-германської традиції європейської владності (саме слово “губернатор” в перекладі з латини означає “керманич”, воно почало використовуватися для позначення адміністративної посади у ХІ ст. в часи Оттона Третього). Йому, як бачимо, миліше «марковане опереткою» та «колгоспно-сільрадівським» використанням означення «голова». Це той випадок, коли «персональна мова» вужча за «брендові» та стилістичні вимоги доби. Така собі гра в «наталки-полтавки». Здається, ще трохи, й нас попросять обласного прокурора називати «возним».
Дехто міг би з цих прикладів зробити висновок, що голова структури з неоковирною “пострадянською” назвою «облдержадміністрація» тяжіє до старосвітських «мисленнєвих форматів». Але ми не будемо цього робити, пам’ятаючи, що українська загальноосвітня школа – так само, як колись «середня радянська україномовна» -- вбиває в свідомість навіть дуже «просунутих» і грамотних особистостей «нечуйлевицькі» та “папасомирнівські” лінґвістичні конструкції позаминулого століття. Столичні політики-негуманітарії в критичних ситуаціях вирішують цю проблему, переходячи на російський тусівковий «новояз». Галичанам залишається либонь надувати щоки.
Часте вживання слова «тиск» вказує на головну «внутрішню» проблему пана Романа – необхідність політичного позиціонування в теперішній несприятливій ситуації та наявність різновекторних викликів до його персони різного рівня системності. Взагалі, текстовий аналіз його останніх інтерв’ю свідчить про переважаючу «оборонну» настанову в його самопозиціонуванні. На «синдром обложеної фортеці» вказують також часто вживані «плюсові фішки» -- фрази: «результат є», «я спокійно ставлюся до цих цифр», «я прийшов сюди в лютому і підняв першу цифру», «чим більше говорять, тим я більше працюю», «я просто працюю» тощо.
На користь Романа Володимировича свідчить економне використання ним прикметників – здається, це ознака сильної вдачі та наявності потенціалу «кризового менеджера». Часте вживання цифр є також позитивним маркером – воно вказує на демонстративне звертання до власних «ресурсів компетентності». Це, як вважається, притаманно людям з підвищеною відповідальністю. Взагалі, у меседжах голови ОДА багато енергії та самоконтролю. Що, безумовно, викликає до нього довіру.
Часто-густо відповіді на запитання журналістів Роман Володимирович починає з «ні», «ні-ні», а також «ну», яке, здається, в звичайному (стандартному) змістовому контексті його висловлювань дорівнює «ні». Звичка починати відповідь із заперечення, на думку авторитетних дослідників (J.McLead, D.Touraine), вказує на непоступливу вдачу (що іноді неабияк допомагає у владних змаганнях) або ж на дефіцит дипломатичних і «апаратних» навичок (що, навпаки, шкодить).
Можна також припустити, виходячи з цього, певну «негативістську складову» в характері високопосадовця. Це не є вадою, але у більшості людей з такою комунікативною настановою з часом виникає так званий «синдром внутрішнього редактора», котрий на рівні підсвідомості «відрубує» ту інформацію, котра не співпадає із їхніми звичними уявленнями про оточуючий світ.
Вчені-конфліктологи взагалі застерігають посадовців від вживання слова «ні» і рекомендують замінювати його паліативами: «можливо, але...», «ви праві, хоча...» тощо. Це – стандартний мовний режим посадовця, «заточеного» під системного апаратного гравця. Сподіваємося, що ще молодий (43 роки) перспективний політик Роман Ткач досконало опанує в майбутньому ці нюанси.
Цікавим фактом вважаємо застосування паном Романом конструкцій на кшталт «виїхали-не-виїхали», «працює-не-працює», «...так акцентувати – сіяти чи не сіяти». Ці семантичні утворення деякі спеціалісти з нелінійних НЛП (нейролінгварних програм) називають «гойдалками». Вони, ці «гойдалки», як правило, ситуативні і використовуються у розмовах та «меседжевих трансляціях» тоді, коли той, хто промовляє (меседжер) не впевнений у переконливості власних слів. У слухачів-читачів виникає враження «локального гальмування» розмови (або іншого типу комунікації).
На деяких тренінгах (зокрема американських «жорстких» типу Dworkin) менеджерів-початківців навчають не вживати таких «гойдалок». Шкода, що системні тренінги не стали звичним явищем в нашому політичному середовищі і навіть деякі домозрощені «спеціалісти з консалтінґу» лише глипають очима, чуючи про «смайлінґ» чи «контактну реалізацію». Але це вже інша історія.
Володимир Єшкілєв,
спеціально для «Репортера»
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1877 разів |
|
|
RSS
