 04.05.2024 14:22 |
| Всі новини | |
| ПРОБА ПЕРА | |
| ПОЛІТИКА | |
| КУЛЬТУРА | |
| АБІТУРІЄНТ | |
| ГРОМАДА | |
| ЕКОНОМІКА | |
| СПОРТ | |
| ПРИГОДИ | |
| АНОНСИ | |
| ПРИКАРПАТТЯ | |
| НЕГОДА | |
| НОВИНИ САЙТУ | |
| НОВИНИ БЮРО | |
| (R) РЕКЛАМА | |
 RSS | |
| Статті | |
|
| 09.09.2010 12:00 |
 Версiя для друку |
Зиновій Буцьо: «Франківщина — найдорожчий період мого життя» | |
|
Поспілкуватися з Зиновієм Буцьо, що брав найбезпосереднішу участь у завершенні електрифікації Прикарпаття і майже двадцять років очолював обласні енергетичні підприємства, нам підказав ювілей — вісімдесятиріччя ВАТ «Прикарпаттяобленерго». До речі, саме наш співрозмовник причетний до створення першого в країні обласного підприємства електромереж. Довідка: Буцьо Зиновій Юрійович — начальник відділу взаємодії з органами державної влади та ЗМІ НЕК «Укренерго», член Громадської ради Мінпаливенерго. Заслужений енергетик України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, державний службовець І рангу. Очолював Івано-Франківське обласне енергоуправління сільського господарства, відтак обласне підприємство електромереж з 1970 по 1989 р. Працював генеральним директором виробничого енергетичного об’єднання «Львівенерго», заступником міністра енергетики України, головою Національної комісії регулювання електроенергетики України, головним консультантом з питань паливно-енергетичного комплексу ВРУ, радником прем’єр-міністра України, головою Наглядової ради Західенерго, Вінницяенерго. Нагороджений орденами «Знак пошани», Дружби народів, «За залуги» ІІІ ступеня - Все-таки, з чого все почалося і скільки років пов’язує вас з енергетикою? Що запам’яталося на початках? - У липні наступного року буде 55 років — п’ять в інституті і п’ятдесят у діючій енергетиці. У 1961 я закінчив факультет електрифікації Львівського сільськогосподарського інституту. Направляли тоді в основному в Казахстан на підняття цілини, але там потрібні були будівельники, а не інженери з експлуатації енергогосподарства. Через те ми відбивались, як могли. А на запитання ректора, чому хочу саме у Станіслав, я мав такий «вбивчий» аргумент: область займає останнє місце за рівнем електрифікації, там у 18 разів менше споживання електроенергії на одного мешканця, як у середньому по Україні. Представник нашої області Дмитро Завадовський із Сільелектро трохи поправив: «…ні, ми вже на ліпшому місці — в 17 разів менше…» Це подіяло, і так я потрапив у станіславське енергоуправління. Перше моє місце роботи — в Лисці. Там був центр сільської електрифікації: енергоуправління знаходилося у Франківську, на Галицькій, де тепер меблевий магазин. Але база і головна центральна електролабораторія, що робила всі випробовування енергообладнання, яке монтувало Сільелектро, знаходилась у Лисці. Я почав працювати електромонтером у цій лабораторії. Очолював її Володимир Михайлович Мандрик — людина старої генерації, добрий фахівець. Там же знаходився Калуський район електромереж, у перспективі його мали перевести в Калуш. І коли Калуський РЕМ був офіційно створений, я там працював інженером з експлуатації. Це була моя перша кузня. Якщо згадувати Франківщину, то звичайно, це головний, найцікавіший, найдорожчий період мого життя. Найцікавіший з точки зору фахового росту і зробленого. - Свого часу ви стали чи не наймолодшим керівником обласного енергетичного підприємства? - Головним інженером обласного енергоуправління я став у 29 років, а виконуючим обов’язки керуючого був призначений у 30. До того працював головним інженером Галицького РЕМ, що знаходився тоді в Рогатині. Там, до речі, у 1968 році ми зі своїм невеличким колективом на чолі з директором Миколою Кириловичем Морозом створили першу в області диспетчерську службу району. Виконувати обов’язки керуючого і водночас головного інженера мені довелося у час завершення електрифікації області. В СРСР все приурочували до дат, і завершення електрифікації приурочили до 100-річчя Леніна. Був 1970 рік. І він виявився найінтенсивніший в енергетиці краю, коли ми побудували понад 1200 кілометрів низьковольтних і близько 700 кілометрів високовольтних електроліній. - Які напрямки розвитку підприємства ви обрали на посаді керуючого? - В енергетиці робота чітко ділиться на оперативну і перспективну. Щодо оперативної, першочерговим стало створення оперативно-диспетчерських служб в усіх районах електромереж. А перспектива розвитку мереж у нас завжди була визначена принаймні на кожні п’ять років. Якщо спочатку ми будували окремі лінії від окремих джерел, то пізніше була сформована система електропостачання області, яка базувалася тоді на напрузі 35–110 кВ, а пізніше — 330кВ. У 70-тих всі важливі сільськогосподарські споживачі мали резервне живленням, тобто від двох різних електроліній. Фактично схема електропостачання, створена у 70-80 роки, функціонує й досі, забезпечуючи область необхідною кількістю енергії. - Розкажіть історію утворення обласного підприємства електромереж, правонаступником якого стало Прикарпаттяобленерго. - Якщо коротко, то перші електроенергетичні об’єкти народилися від локальних станцій. Це початок 20 століття. Першу станцію на території теперішнього локомотиворемонтного заводу спорудили залізничники. А в 1930 році побудована Станиславівська електростанція, пізніше перетворена на котельню (саме на території цієї електростанції й розміщене тепер Прикарпаттяобленерго). Потім виникла комунальна енергетика, тобто електрифікація міст від дизельних невеличких електростанцій, а про електрифікацію сіл області я розповів… Відповідно, існували комунальна, сільська і промислова енергетика. До 1978 року в області діяло дві енергопостачальні організації: Підприємство електромереж Львівенерго (обслуговувало високовольтні лінії від 110 кВ, а також Івано-Франківськ, Калуш, Коломию, Долину і ще кілька міст) та створене на базі енергоуправління Обласне підприємство сільських електромереж (забезпечувало енергією решту райцентрів та села області). У 1978 році міненерго України вирішило об’єднати високовольтні і сільські підприємства мереж. У нашій області ухвалили створити два підприємства: Прикарпатське та Івано-Франківське підприємства електромереж. Прикарпатське мало керувати Тлумачем, Тисменицею і всією південно-східною частиною, Франківське мало Галич, Рогатин і промисловий вузол — Калуш, Долина та Івано-Франківськ. Мені несподівано запропонували очолити не Прикарпатське (створене на базі сільських мереж), а Івано-Франківське підприємство. Але я просив залишити мене в колективі, з яким я пропрацював майже 20 років. Тоді головний інженер Львівенерго Вілен Миронович Семенюк висловив ідею про створення одного підприємства замість двох. Я погодився, з умовою, що підприємство отримає назву «обласне» і матиме відповідний статус. Ми звернулись до міністра енергетики СРСР Петра Степановича Непорожного і він відмінив свій наказ про створення Івано-Франківського та Прикарпатського підприємств електромереж і утворив Івано-Франківське обласне підприємство електромереж. Водночас в обласні підприємства були перейменовані Волинське, Закарпатське, Чернівецьке, Тернопільське та Рівненське. Таким чином ще не функціонуючі, але вже створені на папері Прикарпатське та Франківське підприємства злилися в одне: близько 1500 працівників обласного підприємства сільських мереж і десь 350 працівників ПЕМ Львівенерго. Я був призначений директором об’єднаного підприємства. Можна з повним правом вважати, що завдяки підтримці міністра енергетики України Олексія Наумовича Макухіна і згоді на нашу ініціативу союзного міністра Петра Степановича Непорожного (він, до речі, родом з України, з Яготина) ми, франківчани, стали родоначальниками першого обленерго в Україні. Це була не тільки вивіска. Ми першими отримали статус самостійного підприємства з повним господарським розрахунком, як тоді говорили, з гербовою печаткою — і результатами праці міг розпоряджатися наш колектив і наша область. Ця самостійність дала можливість розвинути соціальну інфраструктуру, зокрема житлове будівництво. Ми будували господарським способом п’ятиповерхові будинки в Івано-Франківську і чотириквартирні типові добротні житлові доми в районах. Ми практично вирішили житлове питання. Уже пізніше мені розповіли, що багато людей йшли до нас на роботу, щоб через два-три роки отримати квартиру. Це був цікавий період в житті нашого колективу. Ми зміцніли. У нас був навчальний центр західного регіону для розподільчих мереж (його очолював Олександр Васильович Гень). Тоді ж ми стали базовим підприємством СРСР з нормування та бригадної форми організації праці, ініціатором впровадження яких був Зиновій Іванович Лоза, начальник планового відділу. Тоді це був величезний економічний варіант — зберегти чисельність персоналу. Бюрократична машина розросталася і постійно виходили постанови про скорочення, але якщо скорочувалось двох-трьох управлінці, то з ними і 20-30 штикових монтерів, на яких трималось енергогосподарство. Завдяки бригадній формі був запроваджений механізм, що з урахуванням виконання норм виробітку дозволяв зберегти склад бригади. Таким чином, не вдаючись в деталі, вдалося врятувати від скорочення понад 300 електромонтерів тільки в нашій області, а по об’єднанню «Львівенерго» близько півтори тисячі. Наш досвід вивчав на семінарах практично весь Союз, до нас приїздили люди з Росії, Середньої Азії, не кажучи вже про Україну. То був інтенсивний період становлення, я підкреслюю, уже колективу як соціального об’єкту, а не тільки як злагодженого виробничого колективу. Тоді в нас виник хор, який отримав потім звання народного, сформувалася футбольна команда, було зроблено багато інших таких речей, що згуртовували людей, змушували дорожити підприємством, своїм місцем роботи. Власне, після об’єднання склалася унікальна можливість використання сильних сторін обох підприємств: Обласне підприємство сільських мереж мало більший досвід самостійної госпрозрахункової діяльності, добре підготовлені кадри господарської, економічної, фінансової сфери. Підприємство мереж Львівенерго, у свою чергу, мало висококваліфіковані технічні кадри. І коли ми комплектували зведену команду, то технічні служби в основному очолили представники високовольтного ПЕМ, а от фінансові, економічні, бухгалтерські, а також служби зв’язку, розподільчих мереж — керівники обласного ПЕМ. Це дозволило створити спільний колектив з єдиним профспілковим органом, який прожив перші роки нелегко, але без поділу на наших і ваших, як це було в інших областях. Правонаступником Обласного підприємства електромереж стало ВАТ «Прикарпаттяобленерго», що отримало цей статус і назву після приватизації. - Які побажання просяться з нагоди ювілею «Прикарпаттяобленерго»? - Вітаючи працівників компанії і ветеранів енергетики Прикарпаття з ювілеєм, хочу подякувати всім за спільну працю і побажати керівництву компанії та всьому колективу надійної роботи, добра і здоров’я. Прес-центр ВАТ «Прикарпаттяобленерго» | |
|
Інші статті Архів статей |
Цю статтю переглянули 1363 рази |
 |
Травень |  |
|
2024 | |
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |
| 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
| 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
©
БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike