Передвиборні обіцянки депутатів місцевих рад – під контроль громади

Новосформовані місцеві ради проводять свої організаційні засідання, проте строкатість їх партійного складу вже з перших днів істотно впливає на пошук консенсусу між депутатами. Хотілось, щоб вона не стала на заваді конструктивній праці, щоб органи місцевого самоврядування не перетворились у дискусійні політичні клуби, а народні обранці виконували дані виборцям обіцянки.

Саме тут і виникла політико-правова колізія, вирішення якої потребує зусиль народних депутатів і партійців загалом. Пов’язана вона із тим, що чинний Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” згадує передвиборні програми лише як документ, який місцеві організації партій, кандидати в депутати від яких зареєстровані в багатомандатних виборчих округах, кандидати у депутати в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, кандидати на посади сільського, селищного, міського голови мають право публікувати за рахунок коштів власних виборчих фондів в друкованих засобах масової інформації усіх форм власності, за винятком зарубіжних засобів масової інформації, що діють на території України (частина перша статті 51). Пунктом 1 частини одинадцятої статті 53 цього ж Закону забороняється, зокрема, переривати передачі передвиборних програм місцевих організацій партій, кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови рекламою товарів, робіт, послуг, іншими повідомленнями. Цим законодавець щодо передвиборних програм і обмежився.

Доречно буде нагадати, що чинний Закон України “Про вибори Президента України” містить припис, за яким Центральна виборча комісія реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання нею чітко визначеного переліку документів, серед них – “передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків” (пункт 3 частини першої статті 51).

Таку ж вимогу містить і чинний Закон України “Про вибори народних депутатів України” за яким подання “передвиборної програми партії (блоку), викладеної державною мовою, обсягом до семи тисяч восьмисот друкованих знаків” (пункт 9 статті 58) є умовою реєстрації ЦВК кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку).

Відсутність у Законі про місцеві вибори відповідного припису призвело до того, що частина кандидатів, а то й політичних партій, взагалі йшли на вибори 31 жовтня 2010 року без будь-яких програм. Передвиборні програми не затверджувались на більшості конференцій політичних партій по висуненню кандидатів. Останні оприлюднювали свої програми здебільшого фрагментарно у численних агітках, часто суперечливих за змістом. Як наслідок, виборці так і не отримали від своїх кандидатів чітких передвиборних програм.

 Якщо це істотно не вплинуло на хід самого голосування, то тепер ми отримали ситуацію, коли проголошувані передвиборні обіцянки є не більше ніж обіцянки, поза моральними вони не мають жодних правових наслідків. А тому й спитати депутатів за їх виконання буде неможливо, а тим більше, як це передбачає чинний Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” здійснити відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради. Серед підстав такого відкликання стаття 37 цього Закону називає “3) невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми”.

 За цих умов, на наш погляд, доцільним було б народним депутатам України із фракції Народної Партії у Верховній Раді України ініціювати у порядку законодавчої ініціативи внесення до диспозиції статей 37, 38 і 39 припису Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” щодо обов’язковості подання кандидатами чи політичними партіями при реєстрації списку у багатомандатному виборчому окрузі – передвиборної програми. Важливо, щоб такий припис був внесений і до Виборчого кодексу, проект якого допрацьовується.

 Але, оскільки це може стосуватися депутатів вже наступного скликання, то сьогодні доцільним було б – ініціювання саме Народною Партією, здійснення її первинними, районними, міськими та обласними організаціями проведення зборів із участю депутатів рад, насамперед, обраних у одномандатних мажоритарних округах, на яких дати своїм вже обраним депутатам доручення, передбачені статтею 17 названого Законом України “Про статус депутатів місцевих рад”. На жаль, конституційно-правовий інститут наказів чи доручень виборців застосовується у останнє десятиліття вкрай обмежено, на останніх виборах – поодиноко. Здійснення передбаченої законом процедури з наступною реєстрацією таких доручень та періодичною звітністю депутатів про їх виконання стало б дієвою формою народного контролю за діяльністю свої обранців.

Сергій Дерев’янко – консультант з ідеологічної та інформаційної роботи

Івано-Франківської обласної організації Народної Партії