А мисливці – діти...

У прикарпатському селі Міжгір’я  діє одна з не багатьох в Україні  школа мисливствознавства. Сільські учні уже з шкільної парти знають усі тонкощі полювання.

«Біля нашої хати живе велика сіра карпатська білка, у неї хвіст, ніби парасолька», – із великим захопленням розповідає чорнява юна міжгірянка.

«Та що там  білка, ось я з хлопцями, як носив сіно до годівнички, двох косуль бачив, – вперто суперечить дівчинці однокласник. – Швидше би нас на полювання взяли».

В півусміху слухають ці розмови засновник єдиної в області школи мисливствознавства та сільський голова Петро Зіняк та учителька біології місцевої школи Галина Брик. Вони горді та спокійні за своїх вихованців, бо добре знають, що в майбутньому ці діти ніколи не завдадуть шкоди навколишній природі та лісовим мешканцям.

«Здавна на цій території люди жили з природою як єдине ціле, – каже пан Зіняк. – Вони полювали на тварин, але не бездумно та жорстоко, а настільки, наскільки їм було потрібно для прожиття».

Отож у школі мисливствознавства, що існує вже 15 років, не вчать стріляти та здирати  шкури, а бережно ставитися до тварин та лісового багатства.

«Ми ніколи не акцентуємо увагу дітей на моменті смерті тварин, – продовжує міжгірянський війт, відповідаючи на моє запитання, чи варто дітей  вчити полювати. – Це не лише непедагогічно, а взагалі не по-людськи. Проте все в природі створено мудро. І є, скажімо, домашні тварини, яких вбивають та їдять. Так само є дикі тварини, на яких полюють. І в цьому немає нічого дивного, це просто життя».

Наразі у школі мисливствознавства розповідають дітям про види полювання, як вберегтися від хижаків у лісі, що робити, коли ви знайшли у лісі маленьке звірятко, як допомогти пораненій тварині, що потрапила в браконьєрські сіті і т ін. Діти займаються охороною природи. Зокрема, визначено кілька природних об’єктів, якими опікуються юні міжгірянці. Так, хлопчаки допомагають місцевим єгерям підгодовувати взимку косуль, кабанів, зайців, лисиць і заодно вивчають їх поведінку, які в кого сліди, де вони ховаються, що їдять, чим хворіють.

За селом є велике городище борсуків. Цих тварин, на жаль, масово винищують заради жиру та й окремі «любителі природи» часто запихають у нори палиці аби побачити як тікає нещасна тварина. Діти обгородили городище, поставили таблички і охороняють його. Є в мисливствознавчій школі й дівчата, які, наче справжні господині-лісовички, усюди наводять лад. Це з їх ініціативи розпочалося очищення річки Лукви та укріплення її берегів за допомогою висадки дерев, впорядкування могили воїнів УПА, яка знаходиться біля підніжжя гори Космечари.

А як старанно оберігають діти невеличке джерело в урочищі «Під Брусами». Досліди, які провели юні міжгірянці, свідчать, що в його воді є сірководень. Та й місцеві жителі, люди, які мають хвороби печінки, попивши цієї водиці, видужують.

Галина ПЛУГАТОР, Міжгір’я