|
|
07.09.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Живлення для біомаси |
Останнім часом у репортажах та повідомленнях національних ЗМІ Івано-Франківськ виглядає таким собі «містом дурних жартів». Спочатку якісь негаразди з напівдитячим фільмом «Код Да Вінчі», потім вмурований у будинок баштовий кран і, нарешті, таємнича «начальницька сауна» біля міського водозабору (фільтруючої станції), з якої брудна вода і фекалії просто текли у відстійник питної води, а з нього плили й розтікалися трубами, ваннами, посудом і шлунками іванофранківських міщуків.
Тут мені пригадується монолог одного не зовсім тверезого посадовця, який в кінці 90-их, дивлячись на міські дахи Франківська з високого вікна «білої хати» сказав (перепрошую за зміст, але це правда): «Я серу, а вони то їдять». Скільки пихатої втіхи було в його очах, коли він це виголошував! Скільки відчуття своєї вищості над «простими» городянами! Досі бридко, як згадаю... Не відомо, чи цей «крутелик» відвідував легендарну вже «сауну на фільтрах» чи ні, але, думається мені, йому б там сподобалося. Так і бачу його ситу вдоволену пику. Я, мовляв, миюся, а ВОНИ цю воду п’ють.
Ця історія з тих, що виводять давні і вічні проблеми моралі і порядності з темряви на яскраве світло громадської уваги. Адже міська громада давно здогадувалась, що серед її «високопоставлених слуг» є такі, що вважають людей за ніщо. Більше того, із задоволенням та в різний спосіб підкреслюють таке своє ставлення. Це наше славне «нове українське паньство». Свіженьке, а від того падлючіше. Це воно придумало для означення народу слово «біомаса». Це воно щільно відгороджується від «простих» триметровими парканами, спецзакладами і саунами під відомчою охороною. Це воно хоче живити нас своїми відходами.
САУНА
Уважно вчитаємося у свідчення в.о. начальника управління івано-франківського житлово-комунального господарства Петра Косюка:
«На території особливо суворого санітарного контролю розміщений відпочінковий будиночок. У будиночку: басейн, сауна, туалет, душова, кімнати для відпочинку та розваг. Розміщений цей будиночок за півтора метра від першого відстійника чистої води. Тобто, згідно з законом про питну воду, це дуже грубе порушення чинного законодавства. Причому витік з басейна зроблено прямо в перший відстійник».
ПІВТОРА МЕТРИ! Вдумайтеся, шановні читачі. Колись, в античні часи, місця збору питної води для міських потреб були священними. Їх охороняла особлива варта, не підпускаючи нікого, окрім наглядачів та інженерів. Громада пильнувала СВОЮ ВОДУ. А тепер, коли порушників (не кажемо «блюзнірів») піймано «на гарячому», одна з міських газет – буцім то незалежна й небайдужа до проблем міста – підсміюється, так описуючи «сауну на фільтрах»:
«Невеличкий, більш ніж скромний за екстер’єром переносний дощатий будиночок. Зелена фарба подекуди облущилася. Неподалік – альтанка, столик і лавки з почорнілих і напівгнилих дощок. Спершу відмовляєшся навіть припустити, що це і є та сама славнозвісна таємна парилка. Дурять, думаєш, пройдисвіти водоканальні. Ат ні, іншої хатки на березі немає. Входимо всередину. Порожні кімнати, басейник, ага, таки є, але ні душу, ні туалету. Хоча секції для них планувалися. Тіснувато, загалом, і до жалю вбого. Працівники водоканалу показують водовідвід. Трубу начебто планувалося провести до шлаконакопичувача, куди скидаються всі відходи від очистки води».
Не будемо критикувати автора статті, що підписався «Степаном Кричуном», за не вельми моральну (як на мене) настанову його розповіді: мовляв, саунка ж то вбога, не палацового типу, а може би так і стояла собі далі за півтора метри від НАШОЇ ВОДИ, за що ж так «страждають» ці водоканальні шефи. Тут все зрозуміло. Кожна така вимучена «написалочка» має свою нескладну мотивацію. Тож, най їм, «смішливим акулам газетним», Бог помагає у зароблянні хліба щоденного. Краще звернемо увагу на яскраві «недомовки», що стромлять з цитованої статті, як часник зі старого сала. «Трубу начебто планувалося провести». Ну, знайома пісенька. Хотіли зробити, але... Вибачайте, мовляв, недопровели! Так вже сталося. Прийшлося ото пити вам змивки з «керівних тіл», дорогесеньки ви наші «маленькі франківчани», біомасочко ви наша недоживлена, вибачайте. Й чого вам ще треба? Не поздихали ж.
А ще згадується «басейник». Скромнесенький такий. Плиточкою світленькою обкладений. В кожного з вас, франківчан біомасових, напевно, такий вдома є. Бачила я його, той басейник, бачила. Яна Клочкова там би не розігналася, це точно. Але той мій знайомий чиновник, що млів від підлесенької думки-думочки, що «вони їдять те що я...», помістився б. Ще й з двома-трьома веселими панночками. У різних таких позиціях та комбінаціях. Чим погано? Шкода, що не маємо списків тих, хто відвідував ту «вбогу оселю» на березі очисної споруди. Ой шкода!..
Й не треба робити вигляд, що це все плітки. Про сауну у місті знали. Колишні працівники «Івано-Франківськводоекотехпрому» О.Гринишин і В.Бойчук підтвердили її існування документально -- скаргами до прокуратури. Є також документальна відеозйомка (продемонстрована за ініціативою Віктора Анушкевичуса депутатам міськради), де видно, що сауну за чиїмось наказом почали спішно розмонтовувати (тени вже лежать окремо). Й жодною «іронічною заказухою» цих фактів не спростувати. Як не змінити «захисними» газетними статтями напряму тої каналізаційної труби, яку «недопровели» працівники водоекотехпрому (а не прибульці) й встромили до міського водогону. Зрештою, якщо комусь подобається пити специфічно забруднену воду, нехай п’є. Але приватно. Без участі у тому чверті мільйона міських жителів.
НАЧАЛЬНИК
Сауна виявилася лише «точкою зриву». Коли мер Віктор Анушкевичус оголосив (за всіма правилами владної логики і в межах своєї компетенції), що керівника КП «Івано-Франківськводоекотехпром» Василя Іванишина буде знято з роботи, певні сили негайно підняли «шторм у склянці».
Відразу виявилося, що кращого за пана Василя начальника міського водогону у Франківську не було чи не від часів князя Потоцького, що «щасливі працівники КП» тільки завдяки цьому непересічному керівникові отримують зарплату у сумі аж 1100 гривень і що будь які спроби зняти з посади «заслуженого нашоукраїнця» В.Іванишина є, можливо, нічім іншим, як заколотом невідомих реваншистів і ворогів українського народу з метою – не повірите! – «зруйнувати національно-демократичний дух в Галичині»! Таке от «фентезі», Дяченки відпочивають.
Щодо «небачених організаційних успіхів» Іванишина на шляху виведення КП з боргової ями, то тут багато коментувати не треба. За останні роки щомісячні ціни на послуги водоекотехпромів було піднято по всій Україні. В Івано-Франківську вони зросли у шість разів за вісім років (з 35 копійок до 2 гривень). Не потрібно бути видатним керівником, щоби за три роки покращити фінансовий стан комунального підприємства-монополіста, ціна безальтернативних послуг якого невпинно зростає, а заборгованості по податках врегульовуються мировими угодами (як у жовтні 2004). До речі, на цьому тлі зарплати робітників КП могли б бути й вищими.
Однак, платячи більше, ми чомусь не бачимо принципових змін в роботі комунального підприємства. За темпами невмирущих «вуличних розкопок» та переліком використовуваних ремонтно-профілактичних технологій воно подекуди залишається на рівні позаминулого століття. Як забивали у діряві труби дерев’яні кілки, так і забивають. Вирізають з дубового бруска і забивають в дірку. Міська мережа труб «їжачиться» тими кілками. А ті з городян, хто час від часу міняє квартирні водяні фільтри, можуть багато що розповісти про якість та вміст води, яку довірливо споживає міська громада. А тут ще «таємна парилка»!
Тут можна було б, звичайно, поспекулювати. Задати, наприклад, питання: а що би зробили з ТАКИМ «водогінним» керівником в розвинутих країнах, якби знайшли в зоні суворого санітарного контролю ТАКУ парилку? Навіть «невеличку і скромну за екстер’єром»? Але таких питань ми не задаємо, бо в розвинутих країнах ТАКЕ неможливо. Чому ж так захвилювалися однопартійці пана Іванишина? Чому вони для його захисту і йому подібних використовують трагічно-панічні заяви про «політичні чистки», заяви, запозичені з минулорічних пропагандистських арсеналів шуфричів-кушнарьових-колесникових? Може принциповість нового мера тут зачепила чиїсь «зелені» інтереси? І скільки, кажете, Світовий банк виділив на реконструкцію франківського міського водогону? 15 мільйонів євро? «Політичні чистки», кажете? Ну так, звичайно...
А щодо самого Василя Іванишина, то його керівне минуле достатньо відоме. З 1996 року до переходу на керівну роботу в КП у 2003 він був одним з керівників ВАТ «Калуський бровар» та головою ТзОВ «Калуська солодовня». Де ти, де, прохололе калуське пиво?.. Вибачте за «лірику». Це я так, ностальгійні співи про «організаційні досягнення». Зрештою, пишу це все зовсім не для того, щоби скомпроментувати конкретного чиновника. Нащо? Він і так опинився у вкрай незручному становищі. А пишу я для того, щоби ми з вами почали з «біомаси» перетворюватися на міську громаду. Щоби будь які спроби «підживити» нас брудом (навіть змитим з владних тіл) ми вчилися зупиняти твердо й назавжди. Без політичного словоблудства і демагогії. За допомогою чітких кадрових рішень. Інакше всі розмови про «шлях до Європи» так і залишаться розмовами.
Адже справжній шлях до Європи починається з відчуття власної гідності.
Христина Дзебан
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1450 разів |
|
|
RSS
