Людські долі. "Почує Бог молитви Євдокії"

Прикута до інвалідного візка, не володіючи однією рукою, 67-річна мешканка Заболотова Євдокія Аннюк почуває себе…щасливою. Жінка вишиває ікони, володіє даром яснобачення, зцілює молитвою та піклується про двох прийомних дітей.

У великій світлій господі пані Євдокії завжди людно. Про жінку в невеличкому селищі на прикарпатському Покутті знають майже всі. Майстриня-вишивальниця та ясновидиця зустрічає мене в оточенні…котів та собак. Кілька ситих та задоволених мурчиків вляглися на дивані та спокійно сплять. А біля пані Євдокії – собака з маленьким щеням.

«Я усіх жалію, приношу додому, не можу дивитися, як тварини страждають, від голоду й холоді помирають», – говорить з усмішкою жінка на візку.

 Про свою важку долю говорить спокійно, хоча перебути такі страждання та недуги зможе не кожен сильний чоловік. 1948-ому році на родинному обійсті Аннюків енкаведисти виявили криївку підпільників ОУН–УПА. Тоді й забрали неньку чотирирічної Євдокії. Аби не потрапити разом з дружиною до тюрми, від родини відрікся боязливий батько. Дівчинка зосталася із 78-річною бабцею. Матір дитини засудили на 25 років ув’язнення в мордовських таборах. Одного разу під час жнив, бабуся поклала вже п’ятирічну дівчинку біля снопів поспати. Євдокія простудилася, отримала лівосторонній параліч і… стала інвалідом.

Добрі люди із рідного села Сороки, що на Городенківщині, допомагали згорьованій дитині, як могли. Вчителі провідували здібну ученицю, а директор школи писав у Москву прохання помилування матері дитини–інваліда. Після 16 (!!!) листа жінку випустили достроково. Радість для Євдокії була неймовірною, але й горе для матері також, адже жінка залишила здорову дитину, а побачила каліку. Та мати Євдокії звикла боротися. Вона лікувала доньку, будувала хату та вишивала. Досі для знаної нині вишивальниці взірцем та найбільшою реліквією є ікона Богородиці, вишита ненькою в ув’язненні.

«Тоді в мами не було ані голок, ані ниток, – каже пані Аннюк. – Пресвяту Богородицю, що схилилася над Ісусом, мама вишила риб’ячою кісткою із ниток, що понависмикувала із панчіх, светра, хустки та інших арештантських бідних одеж. Внизу ікони напис «Маріє, Матінко Божа, допоможи нам вийти на волю».

Із 14 років із голкою не розлучається і Євдокія. Говорить, що створювати картини нитками на полотні біда примусила. Вишивання врятувала родину від голоду й холоду. Та не врятувала доля від сирітства. Молода дівчина в 28 років залишилася без матері із 28-ома карбованцями інвалідної пенсії. Але Євдокія з молитвою на устах вишивала людям подушки, сорочки, священичий одяг, рушники до храмів.

 «Вишивання стало моєю єдиною втіхою і єдиним джерелом матеріальної підтримки. Тоді мені біля голки і розвиднялося, і темніло. Тепер своїми роботами я можу вистелити дорогу від Заболотова аж до Києва», – усміхається жінка.

Від туги за покійною матір’ю та постійного хвилювання у Євдокії стався інсульт. Але тоді Господь послав їй зустріч із прийомною донькою Любою. Юнка прийшла до вишивальниці замовити сорочки для ансамблю і так перейнялася долею згорьованої пані, що залишилася з нею. Щоправда перед тим дівчині снився сон. Хтось невідомий сказав їй, що вона доглядатиму жінку на ім’я Євдокія. Люба здивувалася, бо не знала ніякої Євдокії, а коли прийшла до вишивальниці, то зрозуміла, що це – її призначена Господом мама.

Втративши здатність самостійно пересуватися, пані Аннюк пересіла на інвалідний візок. Хата жінки у Сороках була на горбах. Виїжджати стало дуже важко, тому Євдокія разом з прийомною донькою Любою й перебралася до селища Заболотів Снятинського району. За майже 20 років спільного життя Євдокія з Любою жодного разу не тільки не посварилися, але й не посперечалися. Обидві жінки глибоко віруючі, кажуть, що Бог дає їм силу та велику втіху від життя.

А тепер у пані Аннюк є ще й прийомний син Мирослав. Не маючи своїх дітей, жінка радіє, що не зосталася самотньою, мовить, що це Бог та Пресвята Діва їй таких людей посилають. Майже увесь день майстриня проводить за вишиванням. Навіть вправні й бувалі в бувальцях майстри дивуються її спокою, доброті й титанічній працьовитості. «Мені ікони сняться, – каже пані Євдокія, – уранці переношу все, що мені Бог дозволив побачити на полотно. А ще сниться, що по горах бігаю та церкви будую. А ще хочу вишити чудотворні ікони України. Думаю, вони багатьом ще й допомогти можуть».

Мрією талановитої мужньої жінки було проведення великої виставки вишитих картин та ікон. Під час одного із весіль доля подарувала жінці зустріч із Заслуженою художницею України Анною Вінтоняк з Коломиї. Євдокія розповіла їй про свої плани. Пані Анна погодилася подивитися на роботи майстрині. Вона думала, що у жінки є кілька невеличких вишивок, проте коли побачила понад сотню (!!!) великих полотен, то від захоплення й слова не могла вимовити. Виставка відбулася із фантастичним успіхом. Жінка представила 120 вишитих картин.

 Для створення однієї Євдокії Аннюк потрібно 2-3 місяці. Щоправда жінка їх не продає, лише дарує.

«Це – моє творіння, моє багатство, мої діти, як їх можна продати», – говорить щаслива майстриня, у якої нині багато друзів, шанувальників творчості.

Вона – член художньої спілки «Журавка», знана, відома В Україні та закордоном й настільки сповнена оптимізму й бажання допомогти людям, що деякі навіть їй…заздрять. Тільки ось пані Євдокія не розуміє, чому.

Останнім часом жінка кілька годин на день молиться за різних людей. Її прохання до Всевишнього мають цілющу силу. Численні відвідувачі говорять, що Господь вислуховує прохання Його зболеної доньки. Молиться жінка від третьої години дня до пів шостої. Молиться і під час вишивання. Проказує до Бога й Матінки Марії прохання своїми словами та читає молитовники, не випускає з рук вервицю. Молиться за хворих і здорових. За тих, хто потребує лікарської допомоги та духовної підтримки. За тих, які набагато сильніші за неї фізично, але зламалися в життєвих перипетіях. Нині бабця Євдокія є настільки популярною, що навіть в’язні присилають їй свої мистецькі роботи в подарунок та просять молитися за них. У кожну першу п’ятницю місяця жінка сповідається і причащається. Тоді стає сильнішою. Ніби й не було тягаря чужих гріхів та проблем на ній.

Євдокія вже допомогла сотням людей.

«Ось нещодавно привезли до мене з Кіцманського району, що на Чернівеччині, дитину з епілепсією, – розповідає пані Аннюк. – За дев’ять місяців молитов хвороба покинула малятко. Нині вона вже зі мною розмовляє, ходить, усміхається. Щасливі батьки дякують Богові. Щаслива і я».

А ще жінка наділена даром яснобачення, який відкрився їй ще в… одинадцять років. «Тоді моя мама була в тюрмі, – розповідає жінка про свою першу візію. – Коли я думала про неньку, то вона враз чітко постала переді мною. Була в арештантському лахмітті та витягала щось... з-під коси й передавала жінці в чорному. Пізніше, вже від мами, я дізналася, що вона приносила морквину черниці, аби та не померла з голоду. А сховати овоч можна було у густому волоссі».

Її дар бачити хвороби та долі людей визнала знана болгарська віщунка Ванга. До неї Євдокія потрапила за допомогою знайомого. Про ту зустріч жінка може розповідати годинами і дякує за неї Господу. Говорять, що побачила не могутню пророчицю, а Божу дитину.

 «Усі повені, як недавно були на Прикарпатті, я бачила кілька років тому. Говорила про небезпеку людям, але багато з мене…просто сміялися, – з жалем каже жінка. – Тепер часом думаю перед тим, я провіщати майбутнє».

Благословляючи мене на прощання у дорогу, Євдокія Аннюк каже, що людям треба стати добрішими, не гонитися за багатством, славою, не заздрити та творити зло, не звертатися до ворожбитів, а за кожен день Богові дякувати, багато молитися та повернути собі здатність прощати. Якщо цього не зробити, то терпіння Господнє може закінчитися, і тоді настануть такі часи, коли живі мертвим заздритимуть.

Галина ПЛУГАТОР, Заболотів