На Прикарпатті живе найстарша черниця

На Прикарпатті живе найстарша черниця серед усіх монаших згромаджень греко-католицької церкви – шостого лютого сестрі Ірині Шийці виповниться…105 літ.

Черниці монастиря сестер Мироносиць готуються до поважного ювілею та щодня моляться за іменинницю. Привітати поважну монахиню  приходила й кореспондент «Експресу».

…У монастирському будинку неподалік гамірних залізничного й автобусного вокзалів – тиша. Сестри читають духовну літературу та Святе Письмо. Разом із настоятелькою, матір’ю Терезою, заходимо до ювілянтки в келію. Та сидить у ліжку. Таки дається взнаки поважний вік. Проте  старенька бадьора, хоча говорить так тихо, що треба довго дослухатися. Але її очі випромінюють любов, смиренність та доброту.

«Про мене, напевно, в небі забули, – усміхається сестра Ірина. – Але мені й з сестрами на землі непогано. Байдуже, де Господу служити, аби лише Йому вірною бути».

Про своє життя черниця може розповідати годинами. За її словами, від народження і до цих пір вона зазнала стільки Божої любові, ласки і чудес, що й на сотню людей би вистачило. Про нещастя та поневіряння, яких також не бракувало за 105 років життя, Ірина Шийка говорити не хоче, адже нарікати на Бога негоже.

«Я народилася у 1906 році у селі Великі Мости Сокальського району на Львівщині, – потихеньку говорить монахиня. – Батько помер, коли мені було шість років. Сиротами залишилося восьмеро дітей». У родини була велика господарка, тому старші працювали на полі, а молодші  – бавили дітей. Текля (таке було світське ім’я черниці Ірини—авт.) пасла овець. А неподалік далеко від Великих Мостів, у Кристинополі, жили монахині. Згодом там заснували монастир Мироносиць. Тоді до черниць приходили багато дівчат. Вчилися шити та готувати їжу.

Побачивши черниць, Текля теж захотіла так жити. Це було не просто бажання наслідувати чернечий спосіб життя, це був поклик – стати Христовою нареченою. Але проти рішення сестри постали брати, які ніяк не хотіли відпускати її в невідомість. А її мати дала згоду, якщо Текля… підгорне усю картоплю. Дівчина взяла на плечі наймолодшого брата і пішла в поле працювати. А за кілька днів брат відвіз її  та ще двох односельчанок у Підгорецький монастир. Так 22-річна Текля Шийка стала черницею. Перші роки в монастирі були для Ірини хоч важкими, та чудовими і незабутніми. У 1932 році вона опинилася в прикарпатському містечку Богородчани.

 В місцевій обителі молода монахиня мала досить незвичну як для дівчини працю: вона лагодила та шила взуття.  А після війни була у Городенківській лікарні медсестрою. У 1943 році  головний лікар Городенківської райлікарні запросив чотирьох монахинь на роботу. Адже перед ними працювали римо-католицькі польські черниці, які дуже добре та сумлінно справлялися із найтяжчою роботою. Сестрі Ірині довелося закінчити  тримісячні медичні курси. Спершу вона та інші черниці  жили у палаті медичного закладу. Коли сестрам дали будинок, до них щовечора почали приходити люди на молитву. Пізніше, щоб відправляти Літургії, приходили й священики.

«Часи були дуже важкі, – згадує старенька , – проте мене ніколи не чіпала міліція та КДБ».

Щоправда, з’являлися непрохані гості у її будинку часто, але жодного разу сестру Ірину не арештовували і навіть не штрафували. Монахиня вважає це не чудом Божим.

З 1998 року сестра Шийка живе в івано-франківському монастирі. Настоятелька Тереза каже, що у свої поважні літа років сестра Ірина рано прокидається та молиться. Здебільшого на самоті. Каже, що так краще розмовляти з Богом. До речі, ще донедавна черниця старанно працювала на кухні та прибирала у храмі. Зараз у старенької погіршився слух та зір.

«У часи гоніння греко-католицької церкви хотіла, аби Бог забрав їх від мене, щоб не чути і не бачити того беззаконня, – каже сестра Ірина. – Тепер отримала те, що просила».

Але на життя монахиня поважного віку не жаліється.

«Вона сама встає, не чекаючи допомоги помічниць, – мовить настоятелька Тереза. – Шкодує  молодших сестер. Вона дуже любить, коли їй читають твори Святих Отців, Біблію та «Наслідування Христа».

А ще сестра багато молиться, веде духовні розмови зі священиками, згадує про свої зустрічі з єпископами Григорієм Хомишином та Іваном Слезюком, світочами УГКЦ. Люди, які приходять у монастир та відвідують сестру Ірину, кажуть, що за допомогою постів та молитов сестри Ірини вони оздоровилися від невиліковних хвороб. А для молодих монахинь черниця поважного віку залишається доброю і лагідною порадницею і прикладом вірності й відданості Богу.

Галина ПЛУГАТОР