|
|
19.09.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Місто сільського типу |
Існують невеликі горді містечка, які пишаються своїм поселенням, але за кількістю населення не досягають звання міста. Тому в радянський час їм присвоювали абревіатуру смт, що позначає "селище міського типу". Але, насправді, існують і зворотні варіанти - міста сільського типу.
Класичним прикладом такого мiста є сусiднiй Тернопiль, мешканцi якого називають своє мiсто великим селом. Пiсля шквальних бомбардувань в 1944 Тернопiль цiлковито було знищено i по сутi зруйновано його ауру - мiське середовище. А вiдбудували його за типовими радянськими проектами мешканцi сусiднiх сiл. Вони й оселилися тут i запровадили все на свiй звичний лад, навiть величезне мiське озеро, що займає половину територii мiста назвали по сiльському Тернопiльським Ставом.
Iвано-Франкiвськ поки ще не посiдає перших мiсць серед таких мiст, але, як кажуть, недалеко втiк (вiд села). I це завдяки тому ж населенню, яке невпинно покидає свої Богом i владою забутi села i губиться в мiських кварталах. У селi усе на виднотi: там усi про усiх усе добре знають. У мiстi є можливiсть сховатися вiд очей доскiпливих односельчан i стати особистiстю, iндивiдуальнiстю.
Проте далеко не всi селяни сидячи в теплих мiських клозетах перероджуються в жителів міста. Бiльшiсть з них так i залишаються селюхами назавжди.
Не секрет, що здобути хорошу початкову освiту на селi вдається далеко не кожному: восени там завше починається битва за урожай, взимку - холодно, а на веснi - городи, посiвна. Тому навчання в перервах мiж сiльськогосподарськими роботами не завжди ефективне.
Однак, селяни, переселившись «до мiста», мають можливiсть наздогнати втрачене i здобути хорошу освiту, професiю, стати хорошим спецiалiстом. Тисячi фахiвцiв i науковцiв пройшли саме цей тернистий шлях. Проте є й такi, що задовольняються низькооплачуваною роботою. А найспритнiшi з них подаються у виконавчi органи влади або на всiляку державну службу, яка дiстається їм за сприянням землякiв. І головною для успішного кар’єрного зростання є -- походження з «потрiбного» села. Також не секрет, що є у нас села, якi продукують майже виключно працiвникiв освiти, є такi, що постачають священничi кадри, кують мiлiцейськi загони, не кажучи вже про одне Село, яке подарувало нам впливовий i керiвний скад ОДА.
Багато вихiдцiв з провiнцii стали висопоставленими керiвниками, позачергово отримали квартири i всупереч будь якiй логiцi живуть собi дуже i дуже непогано.
Всупереч логiцi але не всупереч закону Пiтера. Звичайно нiякого Пiтера вони не знають так само як й монографiю мiстера Паркiнсона сторiнок на 300 нiколи не читали .
Паркiнсон твердить, що кожний фахiвець неухильно прагне досягнути рiвня своєi некомпетентностi. Для наших владних мужiв це вже у минулому - тiльки посiвши своi високi посади вони зразу опинилися на рiвнi вищоi некомпетентностi. При цьому вони краще того Пiтера знають, що їм в таких випадках робити. Паркiнсон радить замiняти основну роботу якимсь відволікаючими занняттям, наприклад грою в гольф чи вирощуванням бджiл на пасiцi. Але ж нашi можновладцi не якiсь дурнi американцi, вони впевнено знаходять собi заняття i цiкавiшi, i прагматичнiшi.
От колишнiй наш мер активно займався полiтиканством замiсть вiдновлювати виробництво та долати соцiальну бiднiсть та антисанiтарiю. Для чого його власне i колись було обрано. Вiн регулярно водив по говерлах численнi отари електорату, а комунальники потiм тижднями прибирали за ними гiрськi кручi та перевали. В той же час його скоморохи-заступники розповiдали виборцям байки про неймовiрнi закордоннi iнвестицii в економiку мiста та фантастичний благоустрiй, який полягав головним чином у спорудженнi кiлькох фонтанiв.
Їх же сiльська братiя, та що дрiбнiша, також посадовими iнструкцiями не переймалися але розважалася веселiше -- парилася з жiнками вiдомоi поведiнки у саунах та лазнях якi самi влаштовували на своiх робочих мiсцях. Один такий керiвник з «Водоекотехпрому», як кажуть, навiть перетворив цi сексуальнi оргii у «священний ритуал» прямо над розподiльником мiськоi води. Таким чином вiн «освячував» усю воду що поступала у нашi з вами крани.Таке святотатсвто не заважало йому отримувати подяки вiд церковних властей, якi також суть «одне село». Церковна братiя i собi не проти «посвященнодiяти» з мiськими дiвахами. Одного такого бородача спiмали на гарячому в притонi бiля унiвермагу, але так як «в органах» також свої сiльськi хлопцi, то все якось минулося i забулося.
Взагалi правоохоронцi мало реагували на чисельнi зловживання владних мужiв, бо тi зумiли заручитися серйозною пiдтримкою мiсцевого електорату. Перебуваючи наче пiд оранжевим гiпнозом помаранчева бiльшiсть мiста готова була простити своїм мiсцевим ватажкам розграбування усiх земельних запасiв та великих майнових споруд.
Революцiйна юрба замiсть розiрвати злодiiв на шматки чи хоча б втопити iх у вiчевому фонтанi, навпаки усiляко iх вигороджує i оправдовує: "добре, що то нашi хлопцi то все покрали а не купили якiсь жиди чи москалi". Тяжко суперечити такiй примітивно-залізній логiцi, а інтелекту, щоби запитати: кому ж тi хлопцi i за скiльки продадуть усе те добро, не вистачає. Помаранчевий загал вперто стоiть на свому - мовляв нашi «малi ющенки» в боротьбi з злочинним кучмiвським режимом потратили багато калорiй. Тому потребують посиленного харчування.
Отак присмоктавшись до дiйницi мiського бюджету та тримаючи за роги тiньовий капiтал мiськi газди могли б ще довго жирувати, якби злочинний режим таки не почив у бозi. Тодi раптом на їхнi голови звалилася ще одна прибуткова справа - розподiляти обласнi державнi посади. Тут то й помаранчевi виявили свою сутнiсть - вчепилися в горлянку одне одному i подавилися таким ласим шматком дармiвщини. Це зрозумiли не тiльки вони але й весь електорат, що потроху почав виходити з помаранчевого дурману.
Один такий щирий майданник, кажуть, був ощасливлений здобутком революцii просто у своєму лiкарняному лiжку перед операцiєю. Йому повiдомили що операцiю буде робити не хiрург, не фельдшер I, навiть, не операцiйна сестра, а «чесна людина» з чистими руками, яка три тижнi плiч-оплiч з бабою Параскою вiдстояла на Майданi. Той вiдразу прозрiв i драпанув з лiкарнi прямо в своє село, де й досi переховуэться. А кажуть, що так важко повертати людей на село в колиску українськоi цивiлiзацiї. Наша влада може запросто повернути нас всiх взагалi до колиски людської цивiлiзацiї в первiсно-общинний (кумiвський) лад. Так що тодi мiсто стане не лише сiльського але хуторянського типу. Всi «надлишки» науково- технiчного прогресу (газ-електрика-телефон) просто стануть для бiльшостi мешканцiв недоступними. А хiба воно нам потрiбно оте все, коли ми так гарно колядуємо?
Андрій Микитин
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1529 разів |
|
|
RSS
