Західний кур’єр: Немає місця для Палацу спорту

Головний біль «отців міста»

Хибно вважати, що згадана проблема виникла лише в останні роки. Навпаки, вона була справжнім головним болем для «отців міста» впродовж майже усього останнього сторіччя. Ну хіба що за часів Австро-Угорщини, коли спорт в обласному центрі робив лише перші кроки, питання комплексу не стояло так гостро.
Саме на цей час припадає відкриття першої в місті спортивної зали. Вона містилася на другому поверсі будинку польського спортивного товариства «Сокіл» за адресою: площа Міцкевича, 2 (нині тут бібліотека). Гімнастична зала зайнята 57 годин на тиждень, – йшлося у звіті керівництва «Сокола» за 1904 рік. Її двері відчинялися о пів на восьму ранку і зачинялися о пів на дев’яту вечора. Одночасно тут займалося 26 членів товариства. Окрім того, зал слугував для проведення уроків тіловиховання серед учнівської молоді, працювала гімнастична школа. У 1912 році свою спортивну залу, більшу і сучаснішу, отримав також український «Сокіл» (нині будинок «Просвіти» на вул. Грушевського).
У 1920-х роках обидва спортзали знищили пожежі, та вони швидко відновилися на кошти, отримані від страхівок. Сума відшкодування була настільки значною, що український «Сокіл» додав у розмірах, а польський – прибудував до власного приміщення цілий будинок, відомий нині як кінопалац «Люм’єр». У тридцяті роки кіно «крутили» тільки на першому поверсі. Другий – займав спортзал, розміри якого дозволяли грати в сітківку та кошиківку, себто у волейбол та баскетбол. Цей майданчик добре пам’ятають нинішні ветерани, адже він проіснував до середини п’ятдесятих.
На початку 1938-го міська влада сповістила про зведення нової «зали спортової». Роботи мали розпочатися навесні того ж року. А ще в плани можновладців входила реконстукція стадіону (дерев’яні трибуни мали замінити на залізобетонні). Та вже за півтора року місто отримало нових господарів...
Вони також обіцяли рай для спортсменів. У 1946 році обласна газета друкує статтю головного архітектора: «За парком імені Шевченка заплановано створити фізкультурний центр міста. Там будуть влаштовані спортивні майданчики, стадіони, купальні, а також побудований палац фізкультурників». Вам це нічого не нагадує? Воістину все нове – це добре забуте старе...     
В другій половині минулого сторіччя населення обласного центру стрімко зростало. Місто гостро відчувало потребу у спортивно-концертному залі. Наприкінці 1960-х для цих цілей підлаштували армійську споруду на вул. Національної гвардії – колишній кінний манеж, зведений ще за часів Австро-Угорщини. Тут майже чверть століття відбувалися естрадні концерти, спортивні матчі тощо... Ще й нині на фасаді майже зруйнованої споруди видніється напис «Дворец спорта». Та повернімося до наших днів.

63-й завод
Останнім часом як майданчик для майбутньої оази спорту розглядалася частина території державного підприємства «63-й котельно-зварювальний завод». Ідею подав депутат Івано-Франківської міськради, президент НФК «Ураган» Олександр Бубен, якого, як стверджують, на 63-й вивів банальний пошук в мережі Інтернет. Ініціативу керманича футзального клубу підтримали представники інших команд, котрі спільними зусиллями домоглися зрушення проблеми з мертвої точки. 
Вирішенням болючого для Івано-Франківська питання перейнялися обласні чиновники. 15 червня відбулася робоча нарада під головуванням керівника облради Олександра Сича. Обговоривши кілька можливих варіантів, її учасники зійшлися на тому, що саме територія котельно-зварювального заводу, де наявні всі необхідні комунікації, підходить для спорткомплексу найкраще.
Неузгодженою залишилася тільки місткість арени. У ході дискусії з'ясувалося, що на матчах європейського рівня необхідно розмістити до трьох тисяч глядачів. Але якщо мовити про фінальні стадії турнірів, то місць має бути ще більше – п'ять тисяч. Попередньо вартість такої арени оцінили у 30-40 млн. грн.  
Рівно через місяць, 15 липня, керівники міста і області зустрілися вже безпосередньо на місці планованої будови. Голова ОДА Михайло Вишиванюк пообіцяв провести перемовини з Міністерством оборони щодо відчуження чотирьох гектарів землі підприємства. Та, як згодом з’ясувалося, 63-й завод перебуває на стадії переходу від оборонного відомства до концерну "Укроборонпром". І коли завершиться цей процес – невідомо. Питання повисло у повітрі…
Зауважимо, інформація про розміщення спорткомплексу на території підприємства викликала неоднозначну реакцію. Мовляв, у цивилізованих країнах промисловість піднімають, а не руйнують. Та зазначимо, цього разу ніхто нічого ламати не планував. Йшлося не про «парадну» частину підприємства, де розміщені виробничі корпуси, а про задвірки, що виходять на малолюдну вулицю Микитинецьку, по суті – міську об’їзну дорогу. Нині тут рясно росте трава. І тільки… Без власного авто дістатися туди не так вже й легко. Від  найближчої зупинки громадського транспорту на Майзлях –майже кілометр. Та не виключено, що спортсменів і вболівальників чекає ще дальша дорога.

На межі міста
Неможливість відчуження ділянки 63-го заводу у найближчій перспективі змусила чиновників переключити свою увагу на приміські села. Головам п’яти сільрад, що підпорядковуються містові, запропонували надати власні пропозиції щодо розташування спорткомплексу.
Варто зазначити, що сумарна площа Крихівців, Хриплина, Микитинців, Угорників і Вовчинця майже на третину перевершує територію самого Франківська! Однак й тут ласі шматки вже давно отримали своїх власників. До того ж, неминуче виникне проблема з комунікаціями, що збільшить вартість будівництва. А ще цікавим є питання власності арени, зведеної на території сільських громад,  і подальшого її утримання. І все ж...
Минулої п’ятниці на черговій сесії облради створено робочу групу з визначення ділянки для будівництва спортивно-демонстраційного комплексу. Впродовж двох тижнів вона має проаналізувати запропоновані варіанти і визначити найприйнятніший. На виготовлення проектно-кошторисної документації споруди вже виділено 299 тисяч гривень з обласного бюджету.
Нам вдалося ознайомитися з окремими пропозиціями. Приміром, сільський голова Угорник Любов Атаманчук пропонує місце в районі майбутньої об’їзної дороги, яка проляже від вулиці Івасюка попри мікрорайон «Каскад» через ріку Бистрицю-Надвірнянську з виходом на тисменицьку трасу. Сільський голова Вовчинця Михайло Назар агітує за ділянку на березі Бистриці. Однак заступник міського голови Зіновій Фітель не виключає й інших варіантів. Зокрема, йдеться про територію авіаційних частин наприкінці вулиці Чорновола. 

Журавель чи синиця?
За всіма перипетіями довкола місця будови якось забулося про те, що ще п’ять років тому міська влада запропонувала довести до ладу муніципальний спорткомплекс на вулиці Симоненка. Там вже майже два десятиліття простоює один з спортзалів. Була розроблена економна і швидка схема його перепланування з облаштування трибун майже на 1 500 місць.
Згодом проект доопрацювали, запропонувавши об’єднати два спортзали в один комплекс. Однак до реалізації задуманого справа так і не дійшла. Чому? Хтось казав «далеко», хтось скаржився на недостатню місткість залу і розміри прилеглої території (на порівняно невеликій площі планується звести також плавальний басейн).
Цього року місто таки взялося за реконструкцію цього спортзалу. З бюджету виділено кошти на облаштування сучасного покриття, після чого розпочнеться монтаж освітлення і трибун на 400 глядачів. Відкриття арени планується приурочити до 350-річчя Івано-Франківська. «Місткість спортзалу може бути збільшена майже до 2000, – стверджує директор комплексу Іван Гергелюк. – Конструкція арени дозволяє безболісно демонтувати торцеві стіни, які не є несучими, і звести додаткові трибуни».
Може, й справді не варто винаходити велосипед? В маломісткому манежі коледжу фізвиховання постійно створюється враження аншлагу. Однак, коли доведеться грати в спортзалі на 3-5 тисяч місць, розміщеному до того ж бозна-де, не виключено, що трибуни віддаватимуть пусткою. То чи є потреба будувати у порівняно невеликому місті спорткомплекс, який поступатиметься за розмірами лише столичному Палацу спорту? Слово за чиновниками.
Володимир Горощак, газета «Західний кур’єр»