|
|
20.09.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
ТОЙ, ХТО ХОВАЄ ХВІСТ |
До знайомства з матеріалами, що покладені в основу цієї статті, я ніколи не чула слова «хвостосховище». Смішне таке слово, правда? Насправді нічого смішного в ньому немає. Насправді хвостосховища — це величезні резервуари хімічних заводів ВАТ «Оріана» біля Калуша. Там зберігаються відходи виробництва, дуже небезпечні для навколишнього середовища. Якщо після сильних злив хімічна ропа зі «хвостосховищ» переллється через дамбу і потрапить в грунти, станеться екологічна катастофа. Тому дамбу постійно досипали. Самосвалами типу «БелАЗ». Держава щороку виділяє на ті «підсипальні роботи» багатомільйонні суми. Але якщо «усушка» кількості самосвалів буде продовжуватися поточними темпами, то підсипати дамби скоро не буде чим. Кажуть, що керівник ВАТ Богдан Павликівській розгорнув активну діяльність з продажу «БелАЗів». Нащо, спитаєте ви? Правильне питання. Для того, щоби відповісти на нього та на інші питання, які виникли щодо ВАТ «Оріани» та його напрочуд «активного» шефа, треба дещо згадати.
СВЯТО «ДЕШЕВОГО» МЕТАЛОБРУХТУ
Ще у 2002 році почалася справа про банкрутство «Оріани». Підприємства колишнього гіганта хімічної індустрії СРСР у той час переживали важку кризу. Головними завданнями призначеного у листопаді 2004 за контрактом керівника правління «Оріани» Б. Павликівського, за задумом Фонду держмайна (який, до речі, не мав права призначати, але в Україні ще з часів монголо-татарського іга з призначеннями творяться дивні речі), мали б стати:
1) збереження цілосності виробничого комплексу та
2) запобігання екологічній катастрофі.
На жаль, це призначення привело до наслідків, відомих зі старого радянського анекдоту про «таварища прапарщика», якому довірили охорону військового складу з тушонкою (або ж подібної байки про козла, якого призначили головним охоронцем капусти).
Хоча ще 7 серпня 2003 року листом першого заступника Фонду держмайна України до ВАТ «Оріана» було визначено що «всі питання відчуження майна необхідно узгоджувати з розпорядником майна», Б. Павликівській у питаннях «відчуження» — тобто в питаннях перетворення чужого (державного) на більш чуже (зовсім чуже, а, можливо, й не зовсім, не зовсім…) ні з ким не радився й нічого такого не узгоджував. Ні з розпорядником, ні з Комітетом кредиторів. Принаймні так стверджує дуже інформований колишній бухгалтер ВАТ, у заяві якого до Фонду держмайна від 6 грудня минулого року наводяться кричущі й навіть сенсаційні факти «відчуження» від ВАТ всього, що погано (й не тільки погано) лежить, стоїть, поки що їздить, тощо… Щоправда, на дещо (не на все) з «відчуджуваного» майна «Оріана» й отримала дозвіл Суду, але такі обов’язкові формальності, як оголошення відкритих торгів, проведення експертної оцінки вартості, отримання дозволу регіонального відділення ФДМУ керавництво ВАТ ігнорувало.
Той «вікопомний» 2005 рік став для «Оріани» таким собі «Роком Металобрухту». Саме в цю «субстанцію» планувалося перетворити цілий Калійний завод шляхом банального розрізання. Таким чином, цей стратегічний завод мала спіткати доля українських стратегічних бомбардувальників. При цьому ціна металобрухту пройшла «загадкові» трансформації, непрояснені до цього часу.
24 січня 2005 року Павликівський наказав головному бухгалтеру підписати накладні на металобрухт з ціною 416 гривень за тонну, а рівно через 6 місяців такі ж накладні (на той таки брухт по тому ж таки договору!) вже з ціною 300 гривень. Якщо врахувати, що ціни на метал в цей період не знижувалися навіть на Мадагаскарі, можна запідозрити, що різниця у 116 гривень була «відчужена», скажімо, «кудись не так». Такої ж думки був і бухгалтер. Він відмовився підписати сумнівні «трьохсотгривневі» накладні, крім названої, ще й з наступних причин: через заборону Господарського Суду, неоприбуткування металобрухту, несписання основних фондів Спостережною радою ВАТ «Оріана». Невдовзі «непідписант» сумнівних накладних отримав догану, а потім був звільнений.
Про те, яка ж загальна картина із збереженням цілісності майнового комплексу «Оріани» говорить така кричуща фраза із проміжного акту ревізії, яку проводило обласне КРУ: «Щорічною інвентаризацією (зауважимо, що інвентаризація відбулася із «запізненням» на рік, та й то на вимогу КРУ — Реп.) за 2005 рік, що проводилася згідно з наказом Голови Правління ВАТ «Оріана»… встановлено нестачу основних засобів первісною вартістю на суму 28 млн. 921,2 тис. грн., залишковою вартістю 5 млн. 524,6 тис. грн.»
На шляху до безконтрольного вивозу металобрухту (за наявною інформацію, на «Оріані» навіть немає ваги, якою можна було б контролювати кількість вивезеного брухту) стояла ще одна структура — охорона Калійного заводу. Богдан Павликівський вирішує цю проблему просто — за принципом: «Є охорона — є проблема, немає охорони — немає проблеми». Ні-ні, він не відкриває всі двері «навстіж». Він знімає ту охорону, яка насправді охороняла, і укладає договір на послуги охорони з таким собі приватним підприємством «Гладіатор», яке за дивним «збігом обставин» очолює його зять.
СОЛОНЧАКИ
Розпродаж майна «Оріани» (яка має борги під 2 мільярди гривень) йде майже безконтрольно. Зокрема, кажуть, «зникає» 16 «БелАЗів», про які йшла мова напочатку цієї статті. «БелАЗ», як ми знаємо, машина велика й дорога. Новий коштує 800 тисяч гривень, «пошарпаний» — півмільйона. Два з цих «БелАЗів» «Оріана» продає за 150. Це «зникнення» (чи то пак «відчуження») відбулося в той час, коли держава, дбаючи про екологію, виділяє мільйонні кошти (7 12 мільйонів гривень в рік) на підтримання дамб хвостосховищ в безпечному стані. Як в дурному анекдоті, інакше не скажу. З одного боку на Калійний завод йдуть кошти з кишень платників податків (з наших кишень!), щоб забезпечити його як цілісний комплекс, з іншого боку це ж підприємство просто «відчужують» у невідомому напрямі. В суровіші часи це називалося саботажем. Але ж ми вже домовилися називати це «відчуженням». Як багато слів понапридумували люди для позначення простих речей. Назви яких нам всім відомі.
А посеред цього всього «відчуження» тече-протікає недосипана дамба «хвостосховища», де «тихо-мирно» плюскотять близько 20 мільйонів тонн ропи. Така собі «екологічна бомба». «Там такі дірки, як кулак, і соляний розчин тече і тече», — кажуть працівники, — «Якщо ця дамба колись розійдеться, воно як виллється, то такі заводи, як «Вінісін», «Синтра», такі села, як Кропивник, Сівка перестануть існувати». Як твердять деякі калушани, потік розсолу зітре їх з лиця землі.
Нагадаємо читачам, що в Стебнику Львівської області в 1983 році вже сталася подібна екологічна катастрофа, коли була прорвана дамба хвостосховища і 5 млн. кубометрів розсолу знищили все живе в Дністрі. Добре, що тоді на шляху потоку ропи не було виробництв та населених пунктів…
Є небезпека, що у випадку загрози прориву дамб розчин з хвостосховищ № 1 та № 2 може бути злитий за наказом керівництва ВАТ у шахти. Це може перетворити землі в радіусі 100 км навколо Калуша на солончаки. Не відаємо, наскільки такі «прогнози» відповідають дійсності, на те є відповідні право і природоохоронні органи… Але якщо такі твердження не безпідставні, то після «зливу» залишиться хіба що будувати космодром, як на солончаках під Байконуром. Теж непогано. Туристи на шляху до Карпат будуть заїжджати до Калуша і з терас тамтешніх кав’ярень дивитимуться на запуски ракет. Тих, що не розрізали на металобрухт дніпропетровці. Певно, не було в них пана Павликівського…
А тим часом, замість того, щоби вирішувати питання, від яких залежатиме доля сотень тисяч наших краян, пан Павликівський веде безнадійні судові війни з іноземним інвестором — компанією «Лукойл-нафтохім» та калуським підприємством ЗАТ «ЛУКОР». Всі суди він програв, створив конфлікт між підприємствами, які все ще зв’язані не тільки місцем розташування, і втягнув у цей конфлікт столичних чиновників та місцеві партійні організації, що створило атмосферу, далеку від сприятливої для виробництва та інвестування. Нащо це все було робити? Пан Павликівській далеко не дурень і все розуміє. «Конфлікторобна діяльність» Павликівського стає вмотивованою тільки з огляду на процеси описаного нами вище неконтрольованого «відчуження». Адже ми знаємо з кінофільмів про війну — в складній ситуації ставиться димова завіса. Для того, щоби сховати від спостережників (правоохоронних органів, КРУ, прокуратури) «хвіст».
Той «хвіст», для якого не потрібні хвостосховища.
Марта Млинарська
P. S. Повний список сумнівних «діянь» керівництва «Оріани» вражає: надання недостовірної інформації Фонду державного майна та Суду, невиконання рішень Суду, порушення трудового законодавства, блокування роботи Спостережної ради ЗАТ «Лукор», ігнорування вимог Суду щодо проведення відкритих торгів на відчуджуване майно, ігнорування інтересів кредиторів тощо… Далі буде.
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1668 разів |
|
|
RSS
