Іван Малкович: «Джоан Ролінг любить наші книжки»

Нещодавно світ побачив україномовний варіант книги Джоан Ролінг «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Це остання книжка з серії пригод хлопчика-чарівника. Пропонуємо читачам газети «Репортер» ексклюзивне інтерв’ю з поетом і видавцем Іваном Малковичем. Саме завдяки його зусиллям Гаррі Поттер з’явився на українському книжковому ринку. 

– Пане Іване, Ви створили досить популярне видавництво дитячої літератури. А що Ви пам’ятаєте про своє дитинство?

– Про своє дитинство я пам’ятаю дуже багато. Про це можна написати цілий том. Можу багато розповідати про свої дитячі читацькі враження. Для мене мало важливе значення мала польська газета «Наше слово», в якій був додаток для дітей «Світанок». Мені її передплачували і там друкувалися ті тексти, які в Україні того часу не друкувалися. Взагалі я виростав на добрій літературі і цим завдячую і батькам, і своєму дядькові, який купував мені гарні книжки. До нас додому, в Карпати, приїжджали і жили багато дисидентів. В мене було надзвичайно яскраве дитинство, справжнє дитинство, казкове, найкраще.

– З усіх книжок, які видавали в «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Зі», що Ви вважаєте найбільш вдалим проектом?

– Ой, я навіть не знаю. Завжди найвдалішими видаються останні видані книги. Але найулюбленіші – це наша найперша «Абетка», «Улюблені вірші», «Снігова королева» і так далі, за списком.

– Що Ви можете сказати про останню книгу про Гаррі Поттера?

– Це чи не найперша публікація перекладу в світі. І я дуже радий, що так трапилося і ми випередили сусідів. Це багато дасть читачу, який вперше прочитає саме українську книжку.

– А Ви не шкодуєте, що це остання книга і пригоди хлопчика-чарівника закінчилися?

– Дуже шкодую і якби можна було звернутися до Джоан Ролінг, то усі видавці благали б про те, щоб вона написала ще хоч одну, але вона твердо вирішила закінчити цю книгу і надалі буде писати про щось інше. До речі, в одному інтерв’ю показували її кабінет, там вона розповідала про свої майбутні твори і всі книжки про Гаррі Поттера були складені на купку, а наша – розгорнена. Тобто вона любить наші книжки, любить наші обкладинки.

– Ви замислювалися над тим, щоб перевидати, наприклад, усього Всеволода Нестайка, або Ларису Письменну?

– В нас щойно вийшла найновіша книжка Всеволода Нестайка про пригоди їжачка Кольки Колючки та зайчика Вуханя. І колись, я думаю, ми обов’язково видамо всі твори.

– Чи стало легше працювати видавництву? Ви сподіваєтеся на прийняття законопроекту, який би полегшив вашу роботу?

– Ми ні на що не сподіваємося. Я сподіваюся лише на власні сили і на талановитих людей, які є в Україні – авторів і художників.

– Які Ваші особисті критерії оцінювання книжки? Як визначаєте, сподобається вона читачам, чи ні?

– Я про це довго думаю, перевіряю книжку на різних читачах, великих і маленьких. За це моя родина мене вже ненавидить, тому що я постійно змушую їх щось читати. Як правило, про більшість книжок вони вважають, що це дурня, а я мушу половину свого життя витрачати на пошуки золота у великих залежах руди і каміння.

Любов Загоровська