22.11.2017 01:05
Всі новини
ПРОБА ПЕРА
ПОЛІТИКА
КУЛЬТУРА
АБІТУРІЄНТ
ГРОМАДА
ЕКОНОМІКА
СПОРТ
ПРИГОДИ
АНОНСИ
ПРИКАРПАТТЯ
НЕГОДА
НОВИНИ САЙТУ
НОВИНИ БЮРО
(R) РЕКЛАМА
 RSS
Статті
Розважальний комплекс

Уніплит

 ІФ локомотиворемонтний завод

мрії збуваються







Карпати, Яремче, Буковель, Ворохта, Драгобрат, відпочинок в карпатах

хостинг вiд
хостинг


Яндекс цитирования

31.10.2011
12:00

Версiя для друку

Галицький кореспондент: Джоао РОДРІГЕС: «У бізнесі виживають хижаки»

Хтозна, чи пережила б кризу компанія «Уніплит», якби свого часу рятувати ситуацію не запросили «антикризового менеджера» з Португалії Джоао Родрігеса. Іноземному гостеві настільки припала до душі українська земля, що він мешкає на Прикарпатті вже чотири роки і планує залишатися й надалі. За цей час директор «Уніплиту», який має кілька вищих освіт і володіє п’ятьма іноземними мовами, успішно опановує ще й українську. Попрацювавши у багатьох країнах, Джоао Родрігес називає себе громадянином світу. Каже, пристосуватися до нових умов - це у португальців в крові.

- Як Ви потрапили на Прикарпаття?

У 2007 році шведська компанія «Метсо», в якій я займався консалтингом, працювала над модернізацією заводу «Уніплит». В кінці цієї модернізації у них виникли проблеми. Компанія запропонувала вдосконалення, але завод не захотів підписувати акт виконаних робіт. Мене запросили приїхати сюди і вирішити проблеми, щоб підписати акт. Я приїхав і зробив це. Також подивився на роботу заводу і склав рапорт про те, що треба було зробити, змінити, вдосконалити, і сказав керівництву: «Якщо ви це зробите, то збільшите обсяг продукції до 19 мільйонів метрів квадратних продукції - за рік». На той час вони випускали 13 мільйонів квадратних метрів ДВП. Пан Кисельов (власник компанії - ред.) подивився на мій рапорт і сказав: «Дуже добре. Що ви скажете на те, що у вас є 5 років, щоби втілити його в життя?» Він зробив мені пропозицію переїхати в Україну. Я ніколи не думав про Україну, але погодився.

- Тоді якраз починалася світова криза. Як вдалося вижити?

Я почав працювати тут 1 жовтня 2007-го, відповідав за виробництво у Вигоді. Одразу ж робив зміни, які вважав необхідними. За якийсь час власник вирішив змінити директора і весь менеджмент, бо ситуація на заводі була плачевна і він не досягав очікуваних результатів. Він сказав, що має для мене нове завдання - очолити компанію. Я погодився. Отак я й став робити те, що роблю. Цього року ми випустимо 19 мільйонів квадратних метрів ДВП. Наступного року планую 20 мільйонів.

- Які у Вас принципи антикризового менеджменту?

В першу чергу, мотивувати людей, щоб вони повірили, що можуть працювати краще. Люди - це завжди найважливіший фактор. Я замінив багатьох працівників і багатьох менеджерів, призначив тих, хто, на мою думку, міг працювати краще, в кого було нестримне бажання рухатися вперед. Я зменшив видатки до мінімуму, зменшив зарплати керівництву. Собі також. У таких ситуаціях, як була тоді на заводі, треба позбутися усього жиру і залишити самі м’язи. Щоб бізнес вижив, ми зберегли лише те, що було строго необхідне.

- А як сьогодні долають кризу у Вашій рідній Португалії?

В Португалії люди досі не можуть зрозуміти, що вони живуть з таким високим рівнем життя, який країна не здатна забезпечити. Останніх 20 років вони отримали можливість жити значно комфортніше і споживати все найкраще. Але сьогодні зарплати впали на 10-15% і цього року скасували традиційну 13-ту зарплату та доплати на Різдво. Фактично, португальці отримували 14 повних зарплат. Цього року ці доплати суттєво вріжуть.

- Чи є в європейців надія пережити кризу і зберегти звичний високий рівень життя?

Думаю, так. Треба бути оптимістом. Все вирівняється природнім чином. Зараз економіка стрімко падає. Потім падіння зупиниться і знову почнеться ріст. Все погане відкинеться - і ми почнемо розвиватися ще здоровіше. Думаю, покращення почнеться після 2014-2015 років. Але є дві важливі речі. По-перше, тривають різні ринкові спекуляції. А по-друге, уряди країн, які переживають кризу, не мають достатньо мужності вживати потрібних заходів у потрібний час. Криза у моїй країні - це виключно заслуга політиків, які не мають достатньо волі і ніколи не мислять перспективою на 10-15 років, а лише на 4, до наступних виборів. Люди теж мають відчувати свою відповідальність і працювати над покращенням виробництва, а не лише вимагати - дайте нам те, дайте нам це. Цей менталітет треба змінювати.

- Вважається, що в Україні важко вести бізнес. Немає свободи бізнесу, корупція, податки. Стикалися з цим?

У нас добра співпраця з владою. В першу чергу, ми виконуємо наше зобов’язання і сплачуємо податки. Відвідуємо різні зібрання, беремо участь у плануванні бюджету регіону. Деколи вони просять нас допомогти в різних проектах. Кожна країна має свою специфіку і традиції. Не варто зосереджуватись на тому, що добре, а що погано, і боротися з цим, щоб змінити світ. Треба ввійти в ситуацію і крок за кроком вести свою лінію.

Коли до нас приходять продавати матеріали, іноді пропонують «відкат». Я кажу: «Краще зробіть мені знижку на цю суму і ще одну таку знижку за те, що намагаєтесь втягнути мене у корупцію». Такий собі штраф... (сміється). Але мене це не дивує. Мені 47 років. Я почав працювати у 88-му, і тоді у Португалії було те саме, що тепер в Україні. Я маю досвід з минулого стосовно цього.

- Відчуваєте конкуренцію в галузі?

Не дуже. У нас зараз три гілки бізнесу. У виробництві ДВП конкурентів немає. Пиломатеріали - тут маємо конкуренцію, але ми виробляємо дуже мало, лише 30-40 тисяч кубічних метрів на рік. Майже все експортуємо і не маємо проблем зі збутом. Інший продукт - фанера. Ця компанія теж досить маленька, і ми можемо легко продати свою продукцію.

Експортуємо в Румунію, Італію, Азербайджан, Вірменію, Казахстан та інші країни.

Взагалі, в Україні конкуренція дуже м’яка, і вона не стимулює розвиватися. За кордоном компанії цієї галузі працюють в умовах дуже високої конкуренції. Вони зобов’язані постійно шукати кращі технології, кращі продукти і нові ринки збуту. Коли я приїхав сюди, я побачив, що тут головне, щоб бізнес попросту тримався на плаву з малими обсягами продукції тієї якості, яку можна робити. Ніхто не думає про те, щоб зробити справу більш конкурентноздатною і нарощувати обсяги виробництва. В Європі діє правило хижака - хто найкращий, той і виживе. Інші помруть.

- Що скажете про українських робітників?

Є добрі, відносно добрі і такі, які нікому не потрібні. Так є в цілому світі. Що в Україні справді добре - це комп’ютерники, які займаються автоматизацією і програмуванням. Вони спочатку не розуміють, чого я від них хочу, але потім дуже швидко вчаться і виходять на дуже високий рівень. Я навіть порекомендував «Метсо» наймати кількох долинських спеціалістів для обслуговування виробництв в інших країнах. А от добрих механіків я бачив небагато.

- Як Вам живеться в Україні?

Непогано. Але є одна річ, яку я ненавиджу, - українська зима! Цей сніг! Я тут живу вже чотири роки, і найважче для мене - переживати зими. Я народився біля моря, люблю рибалити в Атлантиці. Хоча, як португалець, можу пристосуватися до будь-чого. З XIV-XV століття португальці - по цілому світу. Ми дуже гнучкі, толерантні, працюємо з усіма і досягаємо дуже доброї співпраці і порозуміння.

- Що робите після роботи? У вихідні?

Тут зі мною моя дружина. Вона теж португалка. Вона має тут невеличкий бізнес, хоч часом трохи нудиться. Деколи ми ходимо на концерти в «Мармуляду», один раз були в кіно, але мені ще дуже важко розуміти українську на такому рівні. У вихідні готую - це моє хобі. Деколи ми з дружиною подорожуємо машиною у Польщу чи в Угорщину. Часто їздимо в Трускавець. Або Буковель. У Франківську добре. От у Долині було складніше. Це дуже маленьке місто. Нам там не було що робити. Найбільша розвага для нас з дружиною була сісти в машину, поїхати в ліс, подихати свіжим повітрям і вернутися додому. Але в Івано-Франківську цілком по-іншому. У мене тут є кілька друзів, з якими ми періодично зустрічаємось, люди з інших країн.

- Любите українську кухню?

Я готую переважно страви з середземноморської кухні. Не можу сказати, що полюбив українську кухню. Вона трохи важка для засвоєння. Сметану, до прикладу, я взагалі не можу споживати. Я пробував її кілька разів, один з яких закінчився кількаденним перебуванням у лікарні.

- У Вас були тут якісь курйозні ситуації?

Як тільки я сюди приїхав, ми з дружиною і нашими друзями були у колибі в Долині. Там були два цілком п’яних міліціонери! Вони помітили, що я іноземець, і вирішили попросити нас з дружиною показати паспорти. А ми тоді не мали паспортів з собою. Вони до нас так причепилися! Тягнули нас у відділення, щоб з’ясувати особу... Це тривало дуже довго, поки один з відвідувачів бару, який працює на «Уніплиті», не втрутився. Він просто поставив їм ще одну пляшку.

А ще мене здивували даїшники. Я щодня їжджу машиною на роботу. У мене спочатку була сіра «Шкода», вони її запам’ятали і постійно мене зупиняли. Раз за разом. Поки я не змінив машину на чорну. Тоді все припинилось.

- Що будете робити, коли вийдете на пенсію?

Я про це не думаю. Я молодий і свіжий. У 47 все тільки починається. Я дуже люблю свою роботу. Вона дуже стресова і дає мені адреналін щодня. Деколи жахливо стомлений. Але я люблю це!

Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА



Інші статті
Архів статей
Цю статтю переглянули 571 раз




конкурс талантів

©  БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike

return_links(15); ?>