|
|
27.09.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Книжки і корони |
В новій книзі львівського історика Ярослава Грицака про Івана Франка «Пророк у своїй вітчизні» міститься цікаве свідчення Івана Кобилецького, молодшого сучасника автора «Мойсея». Він згадує одну з Франкових «презентацій».
«В кінці 1900 або на початку 1901 року, - пише Кобилецький, - я постарався відкрити читальню «Просвіти» в Ясениці-Сільній. На це відкриття я запросив Франка і ще живого тоді Михайла Кобилецького і обидва вони приїхали. Цей приїзд є, на мою думку, дуже важливим для пояснення психіки нашого селянина того часу.
Франко привіз із собою в подарунок для читальні цілу купу книжок, так що читальня в Ясениці мала найкращу бібліотеку в Дрогобиччині. Промову Франкову всі присутні вислухали з роззявленими ротами, надзвичайно уважно. Скінчивши свою промову, Франко пояснював книжки, що привіз, як їх треба читати і розуміти. На все це присутні на зборах не відгукнулися жадними оплесками. Михайло Кобилецький, підбурений таким дарунком Франка, витягнув 20 корон і поклав як дарунок для читальні. Тоді всі присутні почали кричати «славно» і плескати в долоні, аж вікна бряжчали. Франко зрозумів, що його книжки ніщо проти 20 корон Кобилецького, витягнув з кишені також 20 корон, поклав як дарунок для читальні, і аж тоді присутні вшанували його гучними оплесками».
****
З того часу пройшло більше століття. Тепер вже я презентую книжки для читальні в районному центрі. Роззявлені роти сучасних пейзан нічим не гірші за тодішні. Може в них більше протезів, зокрема золотих, за совково-татарською модою. Але різниця на цьому вичерпується. Ну роти. Ну роззявлені. Оплески мляві й непереконливі. Двадцяти гривень я дарувати не став, бо шкода. Після презентації пішли пити горілку до місцевого культурного авторитета.
Сіли за стіл. Культурний авторитет увімкнув телевізор.
«Цікаві у вас люди. Дівчата гарні», - сказав я.
«Угу», - сказав культурний авторитет.
Його кум побачив в телевізорі прес-секретарку Геращенко. Вона якраз повідомляла про свою відставку і дякувала президентові за все добре.
«Диви, - здивувався кум, - а той вигнав ту мальовану Ірку. Допрацювалися».
«Угу», - погодився місцевий культурний авторитет.
Випили.
«Так шо там в політиці?», - спитала мене кума культурного авторитета.
«Чергові зміни...», - почав я.
«...біля корита», - продовжив за мене культурний авторитет.
Родина і друзі культурного авторитета зашкірилися.
Випили.
На книжковій полиці я помітив книжки місцевих письменників, переважно старшого покоління. Книжки були розставлені так, що виднілися потворні вибляклі обкладинки.
«Читаєте?», - спитав я.
«І шо ж тепер буде?», - замість відповіді запитав в мене авторитет.
«Де? Біля корита?»
«Угу».
«Свинство буде», - сказав я.
Родина і друзі знову зашкірилися.
Випили за присутнє жіноцтво, за кохання і «шоб стояв».
«А скільки ви на тих книжках заробляєте?» - спитала мене кума культурного авторита.
«Мізер», - сказав я і ми випили «за мистецтво».
«На книжках тепер не заробиш», - сказав кум.
«Але ж прожити можна?» - спитала кума.
«Можна».
«І то добре», - сказав культурний авторитет.
Випили.
Потім присутні обговорили нові придбання знайомих. Виявилося, що донька куми заробила в Італії на машину. А син культурного авторитета придбав якийсь незвичайний холодильник з комп’ютером.
Ще раз випили.
А потім я вибачився і замовив таксі. Коли воно приїхало, розмова все ще оберталася навколо холодильників. Кум повідомив, що бачив у знайомого поляка холодильник чорного кольору.
Випили «на коня».
Прощання було теплим. Незважаючи на незриму присутність Бога Холодильників.
Володимир Єшкілєв
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1297 разів |
|
|
|
©
БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike
|
|
RSS
